«Відстань від мене до мене»: документальний фільм про Ніну Касьян

Після міжнародної прем'єри на кінофестивалі в Трієсті документальний фільм про поетесу Ніну Касіан «Відстань від мене до мене», знятий Моною Нікоаре і Даною Бунеску, на початку березня вийшов в румунський прокат.

Corina Sabău, 24.08.2019, 06:03

Після міжнародної прем’єри на
кінофестивалі в Трієсті документальний фільм про поетесу Ніну Касіан «Відстань
від мене до мене», знятий Моною Нікоаре і Даною Бунеску, на початку березня
вийшов в румунський прокат.

«З репутацією фатальної жінки, яка споживає
алкогольні напої і палить, авангардна поетеса, композитор і графічний дизайнер
Ніна Касьян (1924 – 2014 рр.) була одночасно пособницею та проблемою для режиму
сталінського типу, а потім увійшла в прямий конфлікт з режимом Чаушеску й опинилася у небажаному вигнанні в Нью-Йорку в 1985 році після вбивства дисидента
Георгія Урсу, – розповідають режисерки фільму. Ми запросили Мону Нікоаре та
Дану Бунеску в студію ВСРР на дискусію про їхній документальний фільм, що
допоможе нам зрозуміти, як їм вдалося за 90 хвилин представити історію такого
складного життя і супроводжувати Ніну Касьян в її пошуках власних виборів.

Фільм був створений компаніями Hi
Film Productions (Румунія) і Sat Mic Film (США), спільно з суспільними
телебаченням Румунії та викликав різноманітіну реакцію в Румунії через суперечливе минуле Ніни Касьян. По цій причині документальний фільм і те, як він був знятий,
досить часто відійшли на другий план. Зйомки фільму розпочалися у 2013 році,
коли Мона Нікоаре почала знімати Ніну Касьян в її квартирі в Нью-Йорку. Архівні
дослідження продовжилися до 2014 року, а основне фінансування надійшло лише в
2015 році. У стрічці Ніна розповідає про свою поезію, про те, що спонукало її вступити
в комуністичну партію, про розчарування діями режиму Чаушеску у Румунії. Одним
з головних закидів на адресу режисерок цієї кінострічки було перетворення
поетеси-пролетарки на іконічу особу.

І це незважаючи на те, що Ніна Касьян, крім кількох томів
(до 50-х років), в яких висловила свої політичні переконання, опублікувала ще
20 томів поезії і стільки ж книг для дітей, – каже Мона Нікоаре. «Не думаю, що ми
перетворили Ніну на іконічу особу, Ніна вже давно була нею. У гей-спільноті,
наприклад, вона була добре відома, вона вважалася однією з великих союзниць
цієї громади. У шкільних підручниках або по телебаченню її представляють як
авторку книг для дітей або як поетесу-пролетарку.
Залежно від обставин, кожен презентує одну складову, один бік її особистості. Ми
спробували зібрати до купи всі ці спроби презентації Ніни, спробували зрозуміти
як поєднуються вони в одній особі. Насправді, вона сама дуже критично поставилася
до цих спроб презентації.»

«Відстань від мене до мене» не
є заповітним фільмом. Все, що хотіла сказати, виправдати, пояснити Ніна Касьян
вже написала у своїх спогадах, – вважає режисерка Мона Нікоаре. Але їй
сподобалася ідея фільму, що об’єднує уривки життя поетеси і протиставить їх сьогоденню.
Мона Нікоаре: «Під час створення цього документального фільму я намагалася
дізнатися, що стоїть за цим твердженням, яке дає назву фільму і, яке я знайшла
в її спогадах: «Відстань від мене до мене». Мені було цікаво побачити, як
людина зі складною історією управляє своїм минулим. Я очкувала побачити
складний зв’язок між архівом та її особистою пам’яттю і не знала як вирішити ці
речі. Але в той же час ми хотіли поставити її перед фактами цих архівів. З
іншого боку, коли починаю працювати над фільмом, я завжди маю відчуття невизначеності,
не знаю що на мене чекає і маю тенденцію збирати якомога більше матеріалу. І,
таким чином, крім цих інтерв’ю, які стали основою фільму, ми мали й інші
матеріали, які могли використати: архів, який не мав прямого зв’язку з Ніною,
деякі зйомки, зроблені з Овідіу Мерджиняном і Рудольфом Костіном у Нью-Йорку та
Бухаресті, які, врешті-решт, Дана Бунеску переконала мене не використовувати.
Завдяки Дані, нам вдалося дійти до цієї на перший погляд формальної простоти,
яка зробила фільм таким, яким я прагнула його зробити: про відносини Ніни Касьян
з самою собою.»

До завершення остаточної
версії фільму Мона Нікоаре спробувала багато варіантів. Але разом з Даною
Бунеску вона дійшла до цієї дуже простої структури, яка відтворює хронологію людського
життя. Дана Бунеску. «Фільм був зроблений після багатьох дискусій про наявний у
нас матеріал. І дійсно ми мали багато матеріалу: зйомки Мони у 2013 році, тобто
інтерв’ю з Ніною Касьян. Потім була документація від Національної ради з питань
дослідження архівів Секурітатє та Державного архіву. Крім цього ми мали
матеріали з архівів суспільного телебачення та Національного кіноархіву Румунії.
Мона дослідила усі ці матеріали, передивилася їх знову разом зі мною, ми
багато говорили про те, що використовувати і як організувати весь цей наявний матеріал.
Отже було багато спроб викладення фактів, щоб наша історія була чіткою,
зрозумілою і залишила місце для питань. Мабуть найскладнішою була робота з документами
Національної ради з питань дослідження архівів Секурітатє, оскільки це означало
появу в документальному фільмі третьої особи, голосу невідомої особи, але яка існувала у житті цієї людини.»

Дана
Бунеску розповіла й про деякі реакції, які викликав цей документальний фільм. «Я
була рада побачити молодих людей на показі фільму. Це молоді люди, які не дуже
добре знали, який фільм вони побачать, але які після показу говорили, що хочуть
прочитати книги Ніни Касьян. Ніщо не може бути більш хвилюючим.»