«Сценічні собаки»: вистава-зустріч між Марчелом Юрешем та Флоріном П’єрсіком-молодшим
«Актор - це прекрасна, жахлива, чудова, смішна, надзвичайна, несамовита, дивна професія»...
România Internațional, 11.08.2018, 07:05
«Актор – це прекрасна, жахлива, чудова, смішна,
надзвичайна, несамовита, дивна професія». «У кількох словах про це йдеться у «Сценічних
собаках», і є шанси створити щось безпрецедентне». Так Флорін П’єрсік-молодший презентує
виставу-зустріч, автором і режисером якої є він сам. Фактично це перша зустріч на одній
сцені двох дуже талановитих, відомих та харизматичних акторів: Марчела Юреша
та Флоріна П’єрсіка-молодшого. А «Сценічні собаки» є продукцією Театру Акт,
першого незалежного театру з власним залом у Румунії після 1989 року, поставленою
до двадцятиріччя з дня його заснування.
Натхненна з «Життя у театрі» Девіда Мемета, «Сценічні собаки»
широко відкриває двері за куліси театральної вистави. «Радуй людей. Доводь їх
до сліз, змушуй сміятися, допомагай забути про все. Але ніколи не обманюй їх!»
Ці слова, написані Флоріном П’єрсіком-молодшим вимовляє Марчел Юреш наприкінці
вистави і мають настільки великий вплив
на глядачів, що їх важко забути. Ми запитали Марчела Юреша наскільки легко чи
важко актору не обманювати публіку. «Ніхто не знає. Є багато тих, хто прикидається.
Навіть і тут вони прикидаються, з їхньої потреби прояснити речі, зробити
висновок. Але це робота без висновків. Чим, на мою думку, захоплює ця вистава-
шоу, як написав Флорін, це тим, що вона проливає світло на темну канаву. З
одного боку цієї канави знаходиться людська потреба створювати легенди, придумувати…
Є багато таємниць, більш-менш виправданих, та власна популярність, знаменитість.
Багато чого не має логічного зв’язку. Як каже Флорін в 9 акті ми виходимо на
сцену як бідні шизофреніки, тремтячи від страху, у нас перегорають запобіжники
і ДНК на сцені… Нам здається, що ми хтось, видаємо себе за інших. Ми тремтімо
як холодець і переносимо невеличкі інфаркти, але щовечора. Фактично, ми
відчуваємо величезний страх.»
Текст «Сценічних собак» побудований як історія, яка розповідає
про відносини між актором-«священним монстром» і молодим актором. Але які потреби,
які бажання, які пошуки призвели до цієї пропозиції представити життя за кулісами театральної вистави? Говорить Флорін П’єрсік-молодший: «Є речі, які
приходять, щоб дещо заспокоїти певних представників театру, тих, хто піднявся
на п’єдестал і дивиться на інших звідти посміхаючись. Але, врешті-решт, вони
теж люди. Ми повинні про це пам’ятати. Оскільки магія театру працює, усе
залежить від того, як освітлювати сцену… залежить від багатьох речей. Але
актори – це дуже тендітні і часто нещасні люди, з численними справжніми проблемами, а
також з купою уявних проблем. Проблем героїв, які вони носять з собою. І це
робить їх особливими. Але гадаю, що треба сказати кілька реплік у цій виставі, які
б дещо врівноважили терези. Тому що на мій погляд надмірний ентузіазм не є
зовсім здоровим. Я маю на увазі ентузіазм аудиторії до акторів. Так, є
акторська харизма, свого роду надлюдини. Це здається всім нам, але всі ми люди.
І в дійсності на цьому наголошується у виставі.»
З Марчелом Юрешем і Флоріном П’єрсіком-молодшим ми провели розмову після виступу на Міжнародному
театральному фестивалі в Араді, це був приблизно двадцятий вихід на сцену від прем’єри
у березні. Вистава «Сценічні собаки» пройшла з повним аншлагом у великий зал
Класичного театру ім. Йоана Славіча. І кожного разу на цій виставі немає
вільних місць. Тому постає запитання, чи люди приходять, щоб просто побачити
двох відомих акторів, або і текст вистави викликає захват? Флорін П’єрсік-молодший:
«Я якось подумав кого будуть цікавити ці речі. Тільки колег з гільдії, театрознавців,
критиків? І тепер я приємно вражений тим, що, все таки, люди слухають, закулісний
світ акторів може бути цікавим. Люди ототожнюють себе з цими акторами. Знаходять
у них певні переживання. І я кажу собі:
так, це можливо. І самоіронія працює як чудова зброя у виставі…»
«Сценічні собаки» відкрили для нас двері кімнати
відпочинку актора та дозволили подивися на фінальні репетиції. Таким чином ми змогли
відчути атмосферу позакулісну атмосферу відвертої бесіди між двома акторами. Флорін
П’єрсік молодший: «Неймовірним під час репетицій та вистави було те, що ми
постійно відчуваємо цілющу силу сміху, ми розповідаємо один одному різні
історії, що мають зв’язок з контекстом, які доводять наскільки земними, по суті,
є актори. Ми сказали один одному багато чого, і це нам дуже сподобалось! Це допомагає,
бо вистава, на мій погляд стала переважно комедією. І це добре знати. Я не вірю
в драму без трішечки комедії. Так само, як це відбувається нашому житті.»
Марчел Юреш: «Це був досвід, зустріч, ми не пройшли один
повз одного. Дійсно, можна імітувати або зруйнувати певні відносини заради слави
або прагнення стати легендою. Але це дурість. Я вважаю жахливою ідею ведення війни
між знаменитостями, відомими іменами. І не вірю в це. Навпаки, я вірю в
нормальність, бо, врешті-решт, всі ми «розчиняємося» один перед одним, один в одному.
Це звучить трохи грандіозно, але зусилля рухаються в цьому напрямку. Це основні
зусилля акторів, коли вони зустрічаються. Саме в цьому суть співробітництва. Завжди
бути готовим потиснути руку один одному, зрозуміти один одного і не соромитися.
Ми працюємо абсолютно «голими» в театрі. Принаймні хто може…»
