Режисер Андрей Шербан про оперну виставу
Напередодні Різдва режисер Андрей Шербан на зустрічі з публікою з нагоди презентації двомовного альбому Постановка опери, думки й зображення розповів про силу музики в житті, опері й театрі.
Corina Sabău, 16.01.2016, 09:47
Напередодні Різдва
режисер Андрей Шербан на зустрічі з публікою з нагоди презентації двомовного
альбому Постановка опери, думки й
зображення розповів про силу музики в житті, опері й театрі. Тексти з альбому
вийшли у видавництві Неміра й належать Андрею Шербану, а фотографії
– Міхаелі Марін, це їхній другий альбом, створений разом.
Міхаела Марін: Це
новий досвід, тому що вперше тут йдеться про оперу. Ті, хто мене знають, знають
мене за мої фотографії з театру, і ті чотири альбоми, які я зробила до цього,
були про театр. Для мене ще донедавна опера означала більше всього музику. Я не
думала, що можна зробити книгу із оперними зображеннями, якою розповідатимеш
про оперу певним чином. Вперше у альбомі з’являється й текст режисера вистав.
Це дуже цікаві тексти Андрея. Фотографія з обкладинки зроблена з
Лучі і я обрала її, тому що в ній ви зможете побачити Андрея
Шербана. Один єдиний раз Андрей був на сцені. Це був сюрприз для всіх. І для
мене, яка була за кулісами й робила фотографії, і для співаків зі сцени, які не
знали, що Андрей вийде на декілька секунд на сцену. Я завжди згадуватиму про це
з ніжністю.
Альбом
Постановка опери, думки й
зображення містить фотографії Міхаели Марін із шести оперних вистав,
поставлених Андреєм Шербаном: дві з них пройшли у Яссах, три – в Парижі, а одна
– у Відні.Матерія
музики зроблена із звуків та тиші, – сказав Андрей Шербан на конференції,
проведеній після презентації: Композитор
є тим, хто може інтегрувати звуки й тишу, поєднати їх. У опері я зачарований
тишею, яка панує на початку. Коли в залі робиться темно, диригент піднімає
паличку і це момент очікування, нерухомості. Це очікування повне таємниці. На
репетиціях у опері я намагаюся вмовити диригента розтягнути паузу між нотами,
особливо коли в партитурі вказана фермата, той момент перерви,
зупинки. Але диригенти побоюються. Вони кажуть, що бояться, щоб глядачі не
стали непокоїтися, коли є багато тиші між нотами. Дійсно, ця тиша має
інтенсивність, невідкладність, це активна тиша. Тиша для одних означає
неспокій, а для інших – відраду.
Тепер автором вистави є
режисер, як вважає Андрей Шербан, а зв’язок з артистами відрізняється в опері
порівняно з театром: Коли я працюю в опері чи у великих театрах, моїм
договірним обов’язком є подобатися, щоб не нудити публіку. Підтримати їхній
інтерес живим. Я відповідальний викликати естетичне задоволення. Співаки
адаптовуються в більшій чи меншій мірі режисурі. Вони знають, що голос є тим,
що має значення, а режисура може займатися візуальними ефектами, не залучаючи
їх занадто багато. Для одних з них наскільки більше лишаєш їх у спокої -
настільки краще. У театрі навпаки. Повідомлення вистави передається акторами. І
якщо вона зіграна погано – нічого не працює.
Іншим аспектом, на який
хотів звернути увагу Андрей Шербан, є тиранство диригента, провідного співака
чи режисера. І все ж… Академічні критики стверджують, що сучасна
режисура знищує оперу. Я не гадаю, що Травіату можна зруйнувати.
Музична структура Травіати дуже солідна. І Чарівна
флейта не може бути зруйнованою режисером. Сила музики тріумфує над
будь-якою безглуздістю режисерської гордині. У театрі по-іншому, тому що в театрі структура вистави є більш
уразливою.
І Шекспір, і Чехов може здатися нудним і
нецікавим, коли відсутній дух, коли режисер є посереднім: Поки
кохання, смерть, радість та страждання є частиною нашого життєвого досвіду,
поки люди хочуть почути й побачити справжні драми, сказані через музику, опера
має майбутнє, – визнає свій оптимізм Андрей Шербан. Проте висновки
конференції з нагоди презентації двомовного альбому Постановка опери, думки й зображення були все про
театр, мистецтво теперішнього: Жодна з перешкод, бруд чи конфлікти, які зустрічаються в моєму житті,
не мають для мене сенсу, якщо не вбачаю в них,
що може привести до чогось хорошого й позитивного. Так само, хочу вірити
я, діє і в театрі, який я роблю. Якщо те, що відбувається на сцені, провокує
публіку йти додому, повною розчарування, гіркоти, ненависті й негативності, це
означає, що рішення скористатися театром є дуже слабким. Значно слабкішим, ніж
те, яке викликає пристрасть, конфлікт, але робить це, намагаючись в той же час
вселити в кожного з нас відчуття того, що означає бути в даний момент людяними
на сто відсотків, що допомагає нам повернутися додому з новою енергією, свіжою
і доброю, яка дає надію. У цьому сенсі театр є мистецтвом теперішнього.
