Кращі книги 2014 року
Збірки поезій, опубліковані Аделою Гречану та Богданом-Александру Стенеску наприкінці минулого року під назвою І слова є провінцією та анаБАСіс були серед найкраще проданих заголовків видавництв Поліром та Картя Роменяске на Міжнародному книжковом
Corina Sabău, 31.01.2015, 03:44
Збірки поезій, опубліковані Аделою Гречану та Богданом-Александру Стенеску наприкінці минулого року під назвою ”І слова є провінцією” та ”анаБАСіс” були серед найкраще проданих заголовків видавництв ”Поліром” та ”Картя Роменяске” на Міжнародному книжковому ярмарку Гаудеамус-2014. ”Із розповідним скелетом, побудованим із ситуацій, героїв, ідей, які формують світ, ”І слова є провінцією” є поемою про самітність, про стояння осторонь, про жіночність, але й про мову, про межі та неміч”. Це цитата з тексту Адели Гречану, розміщеному на обкладинці збірки ”І слова є провінцією”, яка побачила світ у видавництві ”Картя Роменяске”. На презентації збірки, яка відбулася в листопаді минулого року на ярмарку Гаудеамус, гості Адели Гречану письменниця Нора Юга та журналіст Овідіу Шімонка мали різні думки.
Нора Юга вважає, що нова книга Адели Гречану розповідає про самітність, а Овідіу Шімонка стверджує протилежне: ”Я й надалі гадаю, що ця книга про самітність і не про неї. Це книга про самітність, це очевидно, є жіночий герой, який, якщо можна так сказати, втілює самітність. Вона постійно одна і не робить нічого іншого, як дивиться у вікно чи в певний момент щовечора подорожує автобусом, щоразу дуже переповненим. Але, в той же час, це не книга про самітність, і це дуже добре можна розуміти таки через концепцію об’єкта, який має на обкладинці фотографію героя, зображеного ззаду, героя, який каже ще з першого тексту: ”Провінціалка з мене все це бачить/ але немає нікого, хто б побачив її ззаду/ як вона там сидить з її спиною жінки чи дівчини,/ нерухома”. Якраз це зображення і є на обкладинці, тільки, обираючи його для обкладинки, я, автор, категорично заперечила Аділі, самотній героїні цієї книги. Тому що зараз всі, хто дивляться на книгу, бачать, як вона сидить самотня й дивиться у вікно; бачать спину жінки чи дівчини, спину, по якій звисає каштанове довге волосся. Дуже просто, сказано банально, так, поезія може нам допомогти прогнати самотність”.
І навіть більше того. ”Через поезію я намагаюся управляти своїми відносинами зі світом та самою собою. Нею я завжди починаю все спочатку”, – каже Адела Гречану: ”Я гадаю, що через літературу, і особливо через поезію, ми маємо шанс не тільки перестати бути самотніми, а й брати участь у самітності інших. І вважаю, що це одна з небагатьох способів бути разом з кимось. Я отримала несподівано багато повідомлень, на деякі з них від людей, реакція яких була для мене важливою, я очікувала. Але я отримала багато повідомлень і від людей, яких зовсім не знаю чи про яких лише чула, і залишилася дуже враженою. Мені здалося, що ця книга дійшла до дуже багатьох людей і я відчула, що вона була очікуваною. Це правда, що я читала з неї на дуже багатьох літературних фестивалях, і я побачила, що й там її дуже добре сприйняли”.
Одним із аргументів журі, через який Богдан-Александру Стенеску отримав премію ”Молодого письменника 2014 року” в рамках V-ої Гали молодих письменників, був той факт, що він опублікував у кількох жанрах і “зробив це надзвичайно в кожному з них“. Про ”анаБАСіс” (із 12 ілюстраціями Лауренціу Мідвіч) розповість її автор: ”Я написав цю нову збірку чутливою зоною поміж лопаток, де Набоков розміщував задоволення від читання. “анаБАСіс“ є, дійсно, сходженням, але терапевтичним, наприкінці якого я сподівався нарешті побачити море”.
Богдан-Александру Стенеску: “анаБАСіс“ має багато зв’язків із ”Потім, після битви, ми оговталися“. Це може бути продовженням, можливо, насправді, ”Потім, після битви, ми оговталися“ не була завершена, можливо, я поспішив опублікувати її в 33 роки. “анаБАСіс“ завершує цей цикл, тобто серію щасливих моментів. Але щасливі моменти — це забагато сказано. Я маю на увазі зображення-вузол, про які говорив Набоков; зображення, з яких може щось народитися: роман, коротка проза, особливо коротка проза, тому що коротка проза повинна походити із зображення-вузла, навіть збірка поем. Але, щоб відокремити “анаБАСіс“ від ”Потім, після битви…“, тому що є речі, які їх розділяють, ця збірка пішла від зображення тих 10 тисяч найманців, які пройшли в їхніх мандрах через Перську імперію, пустелю й гори. І мені здалося, що це момент, який зустрічається і в переказах Ксенофонта, коли ці найманці дійшли до моря, є одним з найщасливіших у світовій історії. Мені здалося, що цей історичний момент мав відношення й до моїх моментів маленького щастя, що існує взаємозв’язок — і я не кажу це через зарозумілість — між приватною особистою історією та історією світу. Чесно кажучи, мене спантеличує реакція тих, які мене запитують: ”А яке діло ти маєш з греками та персами?” Ніякого. Я не перший і не останній поет, який починає від історичного трампліну, щоб дійти до власного життя і власних спогадів”.
”Книги Богдана-Александру Стенеску мають дар спростовувати деякі з найбільш стійких літературних упереджень нашого світу. Першим з них є те, що не можна писати літературу широкого масштабу, якщо перед цим ти практикував літературну критику. Гадаю, що БАС (абревіатура від Богдана-Александру Стенеску, прим. перекладача) пише літературну критику й поезію набагато краще, ніж інші автори, чиї імена з’являються в усіх журналах. Потім, мені здається надзвичайним, навіть визвольним, що поеми з “анаБАСіс“-у написані поетом, який бере на себе відповідальність літератури й історії літератури до останньої клітини”, – так писав про поета критик Чезар Георге.
Богдан-Александру Стенеску: “Чезар сипле сіль на рану. Існує упередження, що якщо ти проявив себе в певній літературній галузі, ти не можеш перейти до іншої, тому що люди мають тенденцію сприймати тебе несерйозним. Але є декілька осіб, які мислять літературу по-іншому. Література є чимось цілим. Коментуєш в газеті поезію чи прозу, тому що тобі подобається читати. Якщо ти читаєш і вважаєш, що маєш що сказати, ти кажеш це, і для цього не треба бути літературним критиком. Я не вважаю себе літературним критиком. Я не академік, не роблю парад теорії у своїх статтях, а намагаюся прокоментувати так, як вважаю чесним, чесність має досить важливу роль в цьому ремеслі. Але чим це перешкоджає мені писати поезію, якщо я бачу її важливим актом мого існування, і чому ти, інший, повинен мене сприймати певним чином?”
