Поет Леонід Дімов
Маловідомий широкій публіці, хоча відомі поети як Мірча Кертереску та Еміл Брумару визнають його майстром слова, Леонід Дімов (1926 - 1987) був уперше систематично вивчений в монографічному дослідженні “Леонід Дімов. Прихильник онірізму...
Corina Sabău, 13.09.2014, 02:53
Маловідомий широкій публіці, хоча відомі поети як Мірча Кертереску та Еміл Брумару визнають його майстром слова, Леонід Дімов (1926 – 1987) був уперше систематично вивчений в монографічному дослідженні “Леонід Дімов. Прихильник онірізму у Вавілонській вежі“, яке побачило світ у видавництві “Картя Роменяска“. З документами архіву CNSAS (Національна рада з вивчення архівів Секурітате) на столі, Лумініца Корняну відтворює драматичну людську й літературну долю, відзначену колективними трагедіями Румунії XX століття, від переслідування євреїв у 40-их роках до нагляду Секурітате під час комунізму. Відомий за свій бунтівний дух, письменник Леонід Дімов, який у 1957 році помочився на статую Сталіна, не мав як писати щось інше, ніж оригінальну поезію.
“Ти, Дімов, робиш щось дивовижне, я б сказав, що змінюєш стрілочний перевід цілої літератури“ — так писав у 1968 році Еміл Брумару. Аналізуючи інтимні частини поезії Дімова, книга Лумініци Корняну показує, як відчулася ця зміна і яким чином Леонід Дімов вплинув на наступні поетичні покоління. Лумініца Корняну, автор збірки “Леонід Дімов. Прихильник онірізму у Вавілонській вежі“: “Леонід Дімов привернув мою увагу ще з факультету, коли я вперше зіткнулася з його поезією та прихильниками онірізму. Тоді я прочитала його теоретичні статті. Пізніше, коли я стала викладачем, Леонід Дімов уже був занесений у підручники, його вивчають і зараз. Один з альтеративних підручників середньої школи пропонує його поему “Перевертень і Клотільда” (іронічна історія кохання між перевертнем та тенісисткою). Сталося так, що я зустрілася з поезією Леоніда Дімова і на моїх відкритих лекціях, коли я спробувала зробити доступним Дімова 16-річним підліткам. І відтоді Дімов став мені ще ближчим. Коли я вибрала тему своєї докторської дисертації, я вирішила зробити монографію, тому що такого роду інструменти дуже необхідні румунській літературі і, на жаль, їх бракує особливо за комуністичний період. І особливо тому, що про Дімова не було написано жодної книги, і це здавалося мені дивним“.
“Лумініца Корняну пропонує нам найповніший, достовірний та авторизований образ письменника, виявляючи в той же час свіжий критичний голос, гідний та прикладний, який ми ще точно почуємо“ — пише критик Паул Корня. Послухаймо Лумініцу Корняну про угрупування онірістів, в рамках якого сформувався поет Леонід Дімов: “Наприкінці 60-их років, десь в 1966-67 рр., письменники, які повинні були складати угрупування онірістів, зустрічалися в гуртку “Лучаферул“, яким керував Мірон Раду Парасківеску. Там, рапортуючись на інших, вони створювали дисонанс своїм бунтівним духом, підтримували свободу висловлювання, свободу письменників. У 1968 році проходить круглий стіл і тоді Думітру Цепеняг закладає засади онірізму, тоді вперше з’являється й цей термін. Пізніше цей гурт онірістів згруповується, а Леонід Дімов залишається й до сьогодні найвідомішим представником цього гурту, поруч з Думітром Цепенягом. Сорін Тітел, Даніель Турча, Вірджіл Мазілеску є також представниками угрупування онірістів, який налічував десятеро письменників.“
Як вдалося письменникам-онірістам писати та публікуватися в той період, коли цензура була дуже сильною? Про це розповість Лумініца Корняну, автор збірки “Леонід Дімов. Прихильник онірізму у Вавілонській вежі“: “Разом з тим, як онірізм почали розпізнавати за теоретичною концепцією Думітру Цепеняга, прийшла дуже жорстока відповідь від офіційних письменників, фаворитів комуністичного режиму. Тож онірістів приставили до стіни, наголошуючи на “безкоштовність“ їхнього мистецтва — термін, яким дуже дорожив Дімов. Вони були звинувачені в тому, що не були задіяні в соціальний проект створення “нової людини“, їх вважали ухильниками, а есканізм у період пролетаріату вважався найважчим звинуваченням. Якщо ти не робив мистецтво для робітників, щоб підставити своє плече у створенні нового суспільства, тебе вважали буржуєм і суспільство ставило тебе до стіни. Так що заяви й показання Леоніда Дімова є слаломом між його та Думітру Цепеняга концепцією про літературу й мистецтво і офіційними відгуками про написане ними та їхнім відношенням. Тому що Секурітате почало їх переслідувати особливо за бунтарство та їхні політичні дії. За їхнє чітко висловлене бажання свободи“.
З 20 липня по 14 вересня 1971 року на запрошення Думітру Цепеняга Дімов здійснює подорож до Франції. У вересні 1971 року ці два письменники дають інтерв’ю радіо “Вільна Європа“. Реакція Секурітате не запізнилися: повернувшись у країну, за Дімовим почалося переслідування, і певний період він не може друкуватися. 5 грудня 1987 року поет помирає через інфаркт. Залишає по собі 12 збірок поезій та чисельні переклади. Двічі нагороджений Асоціацією письменників Бухареста (за збірки поезії “Діалектика поезії“ 1978 року та “Вічне повернення“ 1982 року), Дімов під час свого життя не був розбещеним ані критиками, ані літературними журі. Спілка письменників нагородила його лише однією премією в 1980 році за переклади поезії Жерара де Нерваля, які побачили світ у 1979 році у видавництві “Універс“. Натура його поезії, як і змушена самоізоляційна та інтровертна структура, зробили так, що Дімов довгий час залишався лише для знавців.
