Театр ім. Антона Панна у м. Римніку Вилча
Не думаю, що в світі є театр на 120.000 населення такий, як цей, новий, елегантний, оснащений за останніми вимогами сучасної техніки. Я напишу і Міжнародному театральному інституту про цей абсолютно унікальний випадок, - сказав Р.Беліган.
România Internațional, 11.01.2014, 01:33
”Не думаю, що в світі є театр на 120.000 населення такий, як цей, — новий, елегантний, оснащений за останніми вимогами сучасної техніки. Я напишу і Міжнародному театральному інституту, щоб довести до відома цей абсолютно унікальний випадок”. Ця заява належить актору Раду Белігану, а установою, про яку він розповідає, є Театр ім. Антона Панна з м. Римніку Вилча — місце, де залишили свій відбиток відомі румунські режисери як Сільвіу Пуркерете чи Александру Дабіжа.
Театр ім. Антона Панна виник як професійна установа у травні 1990 року. Але є продовжувачем місцевої театральної традиції в понад 100 років. Народний театр з Римніку Вилча був у 60-80-ті роки одним з найкращих аматорських театрів країни. Вистави нещодавнього періоду ”Лепушнянул” режисера Дану Міку та ”Мала площа”, поставлена Сільвіу Пуркерете, є підтвердженням цього.
Вже понад десятиліття директором театру є режисер Адріан Роман, який дуже ”омолодив” театральний колектив: ”Впродовж кількох років ми спробували знизити середній вік до нижньої межі. Театр ім. Антона Панна походить з народного аматорського театру, а я, коли у 2000 році очолив цей театр, спробував підняти професійний рівень трупи. Я почав з молодих випускників театральної школи м. Крайова, а 2 роки тому я вирішив придивитися й до Клужу і привів до театру пів класа викладача Міклоша Бача, яким захоплююся і як викладач, і як людина, яка прищеплює своїм студентам особливе ставлення. Це не лише молоді актори, а й люди, які мають надзвичайне ставлення до роботи в театрі та на сцені, чого я не зустрів в інших молодих акторів, які приходили до театру ім. Антона Панна. Такою була історія, після чого прийшли інші 3 молодих актори з класу Міріям Куйбус. Зараз наша трупа налічує 15 акторів. Молодих акторів десять, п’ятеро залишилося від старої команди.”
Є режисери, які завдяки іншим театральним проектам вже були знайомі з цією надзвичайною молоддю, як називає їх їхній директор. Так приїхали до м. Римніку Вилча спеціально для того, щоб попрацювати з ними, Крісті Жунку та Влад Массачі. Адріан Роман: ”Я старюся привести сюди режисерів, які здружилися з театром ім. Антона Панна та які знову повертаюся сюди. Ми не можемо дозволити собі дуже гучні імена, вони більш дорогі. Тож ті, хто подружилися з нами і роблять знижку, щоб попрацювати з театром ім. Антона Панна, приїздять сюди із задоволенням, тому що це гарний театр, тут добре працюється, актори, на відміну від інших театрів, і особливо бухарестських театрів, живуть в театрі, отже ти можеш зустрітися з ними і почати працювати, і ти можеш побачити їх не тільки на генеральній репетиції. Улітку ми організовуємо й декілька майстер-класів, тому що, маючи деякий простір для проживання, це є можливим. Ми маємо і гарну терасу, і дуже гарний зал для репетицій на будівлі театру. Ті, хто нас відвідав і побачив їх, обіцяють повернутися з цікавими проектами. Ми стараємося сформувати команду, яка б трішки зрушила театр в певному напрямку.”
Напрямок, по якому йде театр ім. Антона Панна, приводить до його залів особливо певну категорію публіки, яку не важко вгадати. Директор Адріан Роман: ”Ми покладаємося в основному на молоду публіку. Команда молодих акторів привертає молоду публіку, я в цьому переконався. Вони мають і відкритість, і потрібну мобільність, яка є в провінції важливим елементом, тут люди рухаються досить небагато. Вони звикли, що в театрі ім. Антона Панна є хороша трупа, яка ставить добрі вистави. Публіка певного віку приходить на вистави Будинку профспілок із відомими зірками. Але ми дійсно формуємо свою публіку. Ми маємо й команду анімаційного театру, який ставить вистави для дітей, з ідеєю, що перший контакт з театром для дитини є виставою, присвяченою ій. Вона навчається ходити до театру, бачить, яким є механізм театральної вистави, тож ми певним чином формуємо й малечу і притягаємо її до себе.”
Як казав і директор Адріан Роман, одним із режисерів, який полюбив трупу театру ім. Антона Панна є Крісті Жунку. Він поставив уперше в сезоні 2013-2014 року хвилюючу виставу ”Белградська трилогія” Біляни Србляновіч про життя іммігранта в Празі, Сіднеї та Лос-Анджелесі. У виставі зіграли 10 молодих акторів театру. Серед них і Влад Бирзану, який закінчив минулого року Клузький університет ім. Бабеша-Бойоя, клас Міріям Куйбус. Влад був номінований цього року на премію УНІТЕР в категорії ”Дебют” за роль Флаута, шевця з вистави ”Сон літньої ночі”, поставлену режисером Ботош Балінтом в театрі ім. Антона Панна. У період, коли молоді актори обирають, вимушено чи ні, бути незалежними акторами, Влад Бирзану надає перевагу статусу штатного актора: ”Дійсно, існує така тенденція, але для мене дуже добре так, тому що, в першу чергу, я належу до трупи, яка мені подобається і, яку я знав ще до свого приходу сюди, тому що більшість з них є моїми колишніми колегами. І дуже добре мати впевненість в сьогоднішньому дні, коли щодня зявляється стільки акторів, а ти на факультеті і не маєш поняття, з чого почати. Коли хтось каже тобі: ”Я тебе бачив і хотів би, щоб ти прийшов у мій театр”, ти кажеш: ”Ух ти! Прийду, звичайно!” Для мене дуже добре мати цю впевненість, я недалеко від Бухареста і можу продовжити освіту, закінчити магістратуру. Все повязане дуже добре.”
То комічним, то драматичним тоном вистава ”Белградська трилогія” представляє виклики та труднощі, з якими стикаються молоді люди у спробі інтегруватися в країні, куди вони емігрували. Влад Бирзану про те, як він працював над роллю емігранта: ”Мабуть, я думав не так багато про роль емігранта, скільки про свої відносини з братом. Тобто, спочатку я пішов по напрямку відносин між нами і попрацював над цим, а потім прийшла черга другої щаблинки, з людьми, які живуть не в них удома, а в чужій країні, одні, без друзів, далеко від дому, далеко від дорогих їм людей… Це важко, але й гарно. Як актор, ти можеш багато чого сказати в цій ситуації. Що я хотів сказати в ролі Міка? Гадаю, що це уривок з історії про відчуження від дому та про те, як ти справляєшся. мабуть кожен з нас опинявся у такій ситуації: бути далеко від дому, не мати впевненості, не знати, що станеться завтра, робити те, чого не хочеш, і це стає твоїм життям — невпевненість у завтрашньому дні та постійна туга за рідними. Можливо, в деякій мірі і я знаходжуся в цій же ситуації, тому що я родом з міста Бая Маре, навчався на факультеті в Клужі, а зараз потрапив сюди, на південь, в іншу зону країни. Отже, я досить далеко від дому, я теж маленький емігрант. Звичайно, у моєму випадку все не так серйозно, я просто проявив свою уяву.”
Театр ім. Антона Панна з м. Римніку Вилча має своє приміщення лише з 26 вересня 2009 року. Це історичний день, коли приміщення театру відкрило уперше свої двері, будучи спроектованим, побудованим та оснащеним як професійний театр. Будівля складається з двох виставкових залів, зовнішнього амфітеатру, залу для репетицій, тераси та просторів для проживання. Таким чином, театр ім. Антона Панна є зараз однією з найсучасніших функціональних театральних споруд Румунії.
