Королева Марія
Королева Марія брала активну участь у культурному й артистичному житті Румунії тих років, будучи душевно повязаною з двома місцевостями - Балчіком і Браном.
România Internațional, 08.06.2013, 01:46
“Родом з Англії, вона була наполовину росіянкою, наполовину англійкою, з великими пращурами — царем, королевою Вікторією. І приїхала сюди, до свого роду «трьох повітів *Лехліу-Гаре», у зовсім чужий світ, зовсім невідомий тоді для неї. Але вже на самих початках помітні передумови того, ким стала Королева Марія пізніше” — заявляв письменник та аналітик Стеліан Танасе, голова фонду «Східний Експрес».
Марія Александра Вікторія, яка у 17-річному віці була обрана майбутньою королевою Румунії (стала нею у 1914 р.), народилася 29 жовтня 1875 року в палаці Іствелл Парк. Вона є дочкою принца Великобританії Альфреда, принца Саксен-Кобург-Готського й герцога Единбурзького та російської імператриці Марії Олександрівни. У 16 років королева Марія заручилася зі спадкоємцем Румунії Фердинандом з династії Гогенцоллернів, а шлюб був укладений 29 грудня 1892 року.
Діну Замфіреску, голова Інституту з дослідження комуністичних злочинів і памяті про румунське вигнання, вважає, що: “Ця молода жінка, яка прибула в Румунію, країну, про яку зовсім нічого не знала, змогла завоювати визнання, маючи надзвичайну особистість, і дуже посприяла тому, щоб король Фердинанд розпочав війну поруч з іншими союзниками, перемігши, в певній мірі, бажання покійного Кароля І, який до 1914 року об’єднав Румунію з Центральними державами.”
Королеву називали “матір’ю поранених” чи “матір’ю солдатів” завдяки тому, що в період Першої світової війни, не лякаючись куль, вона йшла на фронт та в лікарні, де доглядала за пораненими солдатами. Діну Замфіреску: “Не можна забути її дуже важливу ролі, яку вона відіграла в під час Версальської мирної конференції (1919 р.), і не стільки там, скільки вплив, який вона мала пізніше, у Сполучених Штатах, де, звичайно, треба зазначити, що президент Сполучених Штатів Вільсон не був прихильним до Румунії.”
Стосуючись того періоду, історик Іон Булей зазначає: “Марія мала розмову з сенатором Жоржем Клемансо, представником Франції на Версальській мирній конференції, який сказав їй: “Я схиляюся перед румунським народом, але не можу цього зробити перед його політиками”. Коли він казав це Марії, вона відповідала йому: “Ви не знаєте нас, пане Клемансо!”. Марія організувала зустрічі між румунським прем’єром Йонелом Бретіану та американським президентом Вудро Вільсоном, виконуючи і роль перекладача, тому що Вільсон не знав французької, а Бретіану не знав ані крихти англійської. Марія була тоді в Парижі надзвичайно важливою особою для румунів.”
Окрім цього, королева брала активну участь у культурному й артистичному житті Румунії тих років, будучи душевно пов’язаною з двома місцями, залишивши на них глибокий відбиток, який можна побачити й сьогодні, і про які вона казала: “Балчік та Бран — це мої домівки мрій, моє серце”.
Кажуть, що Балчік (місцевість в північно-східній Болгарії) вона відкрила для себе з допомогою художника Александру Сатмарі (1872-1933 рр.), який переконав королеву поїхала туди у 1924 році. Через рік вона розпочала в Балчіку будівництво маєтку. Розповідає історик Іон Булей: “Балчік — це не тільки палац, який звела Королева Марія. Там є й церква Стелла Маріс (в пер. з лат. – морська зірка), де було серце королеви. У Балчіку вона зробила кактусовий сад, який і сьогодні є найбільшим у Європі. Практично, вона зробила цю місцевість відомою, тому що побачила в ній те, що побачили й художники, – місто, де світло змінюється приблизно щодві години, і цю зміну вони змогли передати й на своїх полотнах.”
Мерія наділила землею художників, які приїжджали влітку до Балчіку і малювали там, а останні побудували собі будинки. Королева Марія була надзвичайною особою, із власним стилем життя, який відбився і на її маєтку в Балчіку. Вона мала гарні колекції та створювала твори мистецтва, і сама прикрашала інтерєри і фасади будинків, в яких жила, будучи однією з основоположників течії «ар-нуво». У 1933 році при складанні свого заповіту королева Марія просить, щоб після смерті її серце було покладене в маленькій каплиці, яку вона побудувала на березі Чорного моря — Стелла Маріс, а тіло щоб було поховане в місті Куртя де Арджеш біля свого чоловіка Фердинанда та інших членів королівської сім’ї. Зараз серце Марії знаходиться в Національному музеї історії Румунії. Розуміючи в повній мірі роль та свою місію в ті часи, коли вона відзначилася надзвичайним залученням у просування Румунії, королева Марія написала свої мемуари в період 1914-1936 р. Відредаговані англійською, вони вийшли друком в 1934-1936 рр. під назвою “Історія мого життя”. Пізніше були перекладені й румунською мовою.
Поміж рядками проглядається бажання отримати повагу свого народу. Марія хотіла, щоб її любили, а румуни дійсно її полюбили. Іон Булей: “Слова Марії із заповіту: “Я не судила вас, я вас любила”, глибоко викривають її єство, дуже наближене і перетворене на переконану румунку.”
У житті королеви Марії була подія, яка свідчить про її унікальну особистість: 26 березня 1926 року, на Благовіщеня, королева Марія навернулась у православ’я. Королева Марія зробила для румунського народу більше, ніж зробили сотні дипломатів, міністрів чи президентів.
