Через два роки після початку так званої “арабської весни”, руху, який усунув від влади старих диктаторів арабських країн, наслідки в країнах Північної Африки та Близького Сходу залишаються неясними. Міжнародні експерти і аналітики відзначають, що в багатьох з цих країн розчарування і бунт населення зайняли часто місце ейфорії. Зміни режиму та перехід до демократії в регіоні не мали бажаного ефекту, як наприклад, в Єгипті та Лівії.
Вони проклали шлях до періоду, позначеного хаосом, насильством і соціальним невдоволенням, внаслідок чого збільшився вплив релігійного фундаменталізму і створено терен для операцій екстремістських озброєних угруповань, повязаних з терористичними групами. У той час, як у минулому десятилітті, західні держави зосередили свою увагу на втручанні в Афганістан та Іраку, Африка, континент на перехресті злиднів та політичної нестабільності, поступово стала вогнищем ісламського руху. Недавні події, що відбулися в Малі та Алжирі нагадали міжнародному співтовариству про загрозу радикального ісламу з Північної Африки та ризик його експансії в Європі.
11 січня, на прохання влади в Малі (колишня французька колонія), Париж почав повітряну і наземну військову операцію, щоб заблокувати наступ збройних угруповань ісламістів на південь країни, деякі у звязку з Аль-Каїдою, які окупували північ країни упродовж девятьох місяців.
З тих пір були відвойовані найважливіші міста на півночі і північному сході, як Гао, Тімбукту і Кідал, що на кордоні з Алжиром. Президент Франції Франсуа Олланд, відвідав Малі де заявив, що Париж не завершив свою місію. Він сказав, що тероризм був віддалений, але ще не був переможений. Французький лідер відвідав місто Тімбукту, яке найбільш постраждало внаслідок боїв, де він засудив жорстокість і зловживання в останні місяці ісламських радикалів в імя шаріату (ісламського закону).
Ісламісти з Малі напали на газове родовище в Алжирі, у відповідь на операцію Парижа. Кілька десятків іноземних працівників були взяті в заручники, в тому числі румуни. Силове втручання алжирської влади, суперечливе і навіть піддане критиці з боку Заходу, призвело до трагічного підсумку – 40 заручників, у тому числі два румуни, були вбиті.
Радник президента Юліан Кіфу розповідає про дві події: “Це два окремі питання, але врешті-решт вони сходяться, тому що ми говоримо про дуже неспокійний регіон пустелі Сахара, де постколоніальні держави з довгими кордонами, яких важко контролювати, не мають можливості боротися і обчистити ці зони від терористичних угруповання і боєприпасів. З іншого боку, ми не повинні занадто звинувачувати спосіб втручання в Алжирі. Це один з небагатьох режимів, які в змозі боротися проти цих радикальних угруповань. Цей режим повинен був вирішити: відпускає угруповання з заручниками, щоб потім вони продали їх за величезні ціни, що є способи фінансування, що потім призводить до все більших терактів та захоплення заручників, або діяти жорстоко, як і до речі було зроблено, щоб перейняти контроль. Алжир вважав, що таке втручання повинно запобігти подібні події, і бути стримуючим фактором для того, щоб напади у цьому регіоні, багатому на нафту і газ, більше не повторились. “
Події в Малі та Алжирі мали як наслідок організацію в Брюсселі позачергового засідання на якому глави дипломатій країн ЄС схвалили місію з навчання і реорганізації армії в Малі. 500 військовослужбовців з 15 країн світу візьмуть участь у цій місії, яка може стати операційною наступного місяця. Румунія, як член ЄС, вирішила взяти участь в цій місії. Верховна рада оборони країни схвалила відправлення до цієї північноафриканської країни 10 військовослужбовців. Бухарест хотів підтвердити своє зобов’язання щодо боротьби з тероризмом і забезпечення міжнародної безпеки поряд з партнерами ЄС і НАТО. Деякі запитуються, якщо рішення Румунії взяти участь у місії в Малі є символічним або навіть корисним.
Відповідь дає нам військовий аналітик Іон Петреску: “Десять військовослужбовців дуже корисні і не забуваймо, що йдеться про інструкторів і фахівців у роботі Військового штабу, що є доказом поваги до досвіду румунської армії через залучення румунських військових до структур військового штабу, сформованих на рівні EUCOM. Це, звичайно, професіонали румунської армії, яка набула досвіду у військових oпераціях у колишній Югославії, Іраку і Афганістані.”
З іншого боку, Париж хоче скоротити військову участь в Малі в наступному місяці, якщо ситуація на місці дозволить цього. Франція та США підкреслили, що завдання забезпечити безпеку, територіальну цілісність та суверенітет цієї країни належить Африканській силі в Малі, яка повинна перейти під командування ООН. Ця сила буде складатися з близько 6.000 військовослужбовців.