У Клужі вшанували пам’ять Т. Шевченка
Місяць березень для українців з відусіль традиційно є приуроченим Тарасу Г. Шевченку - українському романтику, знаковій національній постаті, видатному письменникові, поетові, прозаїку, драматургу...
România Internațional, 05.04.2016, 01:43
Місяць березень для
українців з відусіль традиційно є приуроченим Тарасу Г. Шевченку – українському
романтику, знаковій національній постаті, видатному письменникові, поетові,
прозаїку, драматургу, засновнику нової української літератури, великому
художнику, фольклористу, етнографу, політичному і громадському діячеві,
геніальному мислителю, пророку і провидцю. Тарас Григорович Шевченко – співець нашої історичної слави та гіркої
долі; він – наша душа і наша мудрість;
він – духовний батько
нації і символ України, а також наш великий сучасник. Його твори відомі
сьогодні в багатьох країнах світу. Їх перекладено мовами понад ста народів,
вони ввійшли у скарбницю світової культури. На його честь у світі встановлено
більше 1300 пам’ятників.
Метою березневих культурно-освітніх заходів присвячених пам’яті Шевченка є розкриття його величі,
наближення його до серця кожного з нас, спонукання до власного розуміння
постаті Кобзаря та його місця в нашій сучасності. Саме про це йшлося і на
заході організованому і проведеному у Клузькому Університеті імені
Бабеша-Бойоя, на кафедрі слов’янських мов при факультеті іноземних мов, відділ
української мови та літератури за фінансової підтримки Союзу Українців Румунії.
Першою була доповідь:
«Тарас Шевченко – голос спадковості у національній українській ідентичності»,
зачитана студентом-першокурсником Чіпріаном Лушканом. В ній було не тільки
стисло переданий життєвий і творчий шлях митця, огляд його творів і видань, а й
підведені підсумки його різносторонньої діяльності. Доповненням став
документальний фільм на цю ж тему, де особливо виділялась теза про те, щовсе своє життя і творчість
Тарас Григорович присвятив українському народу. Для нього
поезія стала найсильнішою формою національного служіння, його історичним
покликанням. Критики однозначно визнають: «…своїм вогнистим словом він
закликав до пошуку правди і боротьби за народну волю. Своєю самопожертвою,
всеохоплюючою любов’ю до
Батьківщини він зумів залучити усі скарби народного духу, всю героїку
української історії до процесу національного відродження…».
Про своєрідне
Шевченкове ставлення до Бога, євангельські мотиви у його творчості і світогляді
йшла мова у другому рефераті:
«Релігійний світогляд у Шевченковій «Марії», яку зачитала першокурсниця Діана Співалюк. Кобзар часто звертався до біблійної тематики. В
його поезіях зустрічаються досить відверті демонстрації релігійності. Та саме
поему «Марія» критики вважають однією з «…найкращих, найглибше задуманих та
гармонійно викінчених поем Шевченка…»; вона «…відображає неймовірну висоту
релігійного світогляду, наділена незрівнянно тонкою мистецькою правдою,
глибоким почуттям, прекрасною простотою». Автор згадала про специфічний ввіду текст поеми про Ісусову
матір українських мотивів. Вся поема переповнена: «…сяйвом любові, високою
моральністю, красою шляхетних вчинків.»
Про «Феномен
української козаччини у творчості Тараса Шевченка» йшла мова в останній
доповіді, яку зачитав голова Клузької повітової організації Союзу українців
Румунії,лектор І.Гербіль.
Шевченко, як типовий представник романтизму, не раз висловлював сподівання на
те, що український народ зміг би ожити, відродитися, вибороти собі волю і
незалежність. Гнітюча дійсність того часу, коли царський уряд проводив жорстоку
політику асиміляції щодо України, вважав, що з Україною, як історичним явищем,
уже закінчено, що вона вже стала складовою частиною тодішньої Російської
Імперії, спонукала Т.Г.Шевченка звернутися думкою до минулого країни, до історичних тем. Цим поет повернув
українському народу історичну пам’ять. Бо ніякі наукові дослідження не мали такого
глибокого і загального впливу, як його історичні поеми, драми, вірші, малюнки.
Там йшла мова про буття народу, славу гетьманського правління, минулу козацьку
вольницю. Оспівувалися народні месники і їх боротьба проти кріпосного та
національного гніту, ідеалізувався образ січового козака як оборонця
Батьківщини і борця за вільне і суверенне державне майбуття; було показано
етнічну і культурну самобутність українського народу.
Протягом заходу
студенти та члени аматорського театрального гурту «Жар-птиця» продекламували вірші поета, в тому числі і переклади на румунську мову; виконали відомі пісні
на його слова. Дивлячись на них я зрозуміла, що ми всі
є нащадками славного Шевченка і це до нас він звертався у своїх творах. Це ми
маємо вчитися в нього любити свою рідну землю, свій народ і себе в тій країні;
чесно працювати на благо України; бути чесними, милосердними і справедливими до
ближнього; спільними силами змінювати світ на краще і т.ін. Про все це ми чули
і вивчали ще у школі. Але це не все. Адже Шевченко як явище – це щось велике і
вічне, такий універсальний і багатовимірний,невичерпний і нескінченний, що ми часом не в стані цього збагнути.Він росте і розвивається в
часі, в історії, і нам треба йти і йти до його осягнення.
Тому у кожного – свій
Шевченко, бо ми вибираємо в його
спадщині те, що нам найближче. Для когось він несхибний борець, для когось -
неперевершений лірик, для інших – найкраще втілення і оспівування туги та болю.
Студентка Олександра Монастирліу, одна з молодих учасниць заходу, висловилася
так: « …почула його вірші, пісні… і я зрозуміла – так мені зараз хочеться вдома, в Україні опинитися… Здається,
що його сум за рідною землею я розумію і поділяю… Слова такої великої людини,
як Шевченко не можуть не зачепити. В них є все: і кохання, і ненависть, і біль,
і надія, і страждання, і боротьба! Для кожного вони розкриваються по різному,
але суть одна – Україна!». Мені ж особисто видаються самими правдивими слова
українського літературознавця, кандидата філологічних наук, доцента кафедри
теорії і практики журналістики Львівського Національного Університету ім.
І.Я.Франка Богдана Тихолоза: «. Шевченко заповів бути собою, розуміти, що я -
це не лише я, а й моя спільнота, моя Батьківщина. Заповів, що все це варте
того, аби за нього боротися. В іншому випадку ми не виконаємо Божої волі бути
собою на цій землі, творити добро та любов.» (Автор: Ольга Сенишин)