Міжнародний Науковий Симпозіум «Діалог Славістів на початку ХХІ століття»
Восьмий Міжнародний Науковий Симпозіум, який пройшов з 21-ого по 23-тє травня у Клужі, є однією з найочікуваніших подій року...
România Internațional, 14.07.2015, 01:53
Восьмий Міжнародний Науковий Симпозіум Діалаог славістів на початку ХХІ ст., який пройшов з 21-ого по 23-тє травня у Клужі, є однією з найочікуваніших подій року не тільки серед українців цього міста, але й науковців декількох напрямків численних навчальних закладів. Цього року у ньому взяли участь майже 60-ти представників, спеціалістів різного рангу. Крім румунських викладачів з декількох університетів країни ( 37 осіб) та до вже відомих делегацій з Угорщини ( 5 чоловік), Словаччини ( 1 ) та України (14) приєдналися колеги з Польщі (3).
Організували цей захід представники філологічного факультету, відділу слов’янських мов та літератур при університеті імені Бабеш-Бойоя, а саме пані Каталін Балаж, Юдіт Барталіш, Міхаела та Йоан Гербіль. Фінансову допомогу забезпечила Клузька філія Союзу українців Румунії. Незмінним партнером мас-медіа виступило клузьке телебачення. На відкритті привітальні слова було виголошено представниками керівництва університету та філологічного факультету. Від імені СУРу виступив письменник І.Арделян – голова місцевої філії. Робота на симпозіумі проходила по відділах: лінгвістика, література і культура, теорія і практика перекладу, діалог культур.
Вже традиційно програма конференції містила художню частину. Цього року це був фрагмент з п’єси Чехова «Весілля» у виконанні студентів-славістів філологічного факультету. В Етнографічному музеї Трансильванії можна було переглянути художню виставку, послухати поетичну та музикальну програми, організовані Російським культурним центром. Крім того організатори надали можливість всім бажаючим відвідати місто Алба-Юлія. Приємною і важливою характеристикою цих конференцій є постійна і активна участь корифеїв клузької наукової еліти – професорів О. Вінцелера, М.І. Ороса, українців М. Крамара та І.Семенюка.
У симпозіумі взяла участь і представник кафедри румунської та класичної філології Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича пані Паладян Крістінія, яка вивчає і викладає теорію вірша. Вона зізналася: «…для себе особисто я дуже цікаві речі тут знайшла, наприклад, по теорії літератури, тому що тут дуже важливим є дослідження з інтертекстуальності, які опираються на сучасні європейські дослідження. Щодо теорії вірша я так думаю, що я приходжу з новими впровадженнями в віршуванні, тому що в Румунії немає такого підходу до вивчення вірша і тому після моєї доповіді завжди є багато питань і мене це якось стимулює…».
Представник кафедри журналістики Чернівецького університету, пан Роман Пазюк висловив свої враження: «… я не очікував, що буде стільки відкритих, щирих людей. В Україні конференції часто зводяться до якогось патріархально-матріархального тиску на своїх опонентів…Тут у Клужі стираються відносини між професором і, наприклад, аспірантом, тому що я аспірант- молодий і зелений, а є багато професорів і наших і закордонних. .Дякуючи цій конференції я знайшов кількох науковців, які розробляють схожу тему з моєю і тепер ми будемо контактуватись…От люди і атмосфера та, що тут – це напевно щось..-. ота румунська ізюминка» . Оповідаючи про свої враження від знайомства з містом пан Пазюк зазначив, що відвідував протягом певного часу Сібіу. І це місто і люди, які там живуть, зруйнували його стереотипи про румунів. По дорозі до Клужу « … я думав – ну не може бути другого такого міста як Сібіу. Але я приїхав сюди і зрозумів, що воно по-своєму навіть красивіше ніж Сібіу… Це місто – живе. Тут стільки всього різноманітного, що я, чесно, кусаю собі руки, шо я полінувався взяти з собою камеру і ходжу з телефоном. Але нічого. То… це причина, щоб приїхати. …».
Зовсім іншого характеру набула розмова з пані Макар Іннесою (Чернівецький нац. університет ім.Ю.Федьковича): «… я все ставила собі питання чому мене так тягне завжди в Клуж на цю конференцію. Не раз себе питала… Перш за все це данина і пошана моїй мамі, професору Ніні Гуйванюк. Тому, що вона сюди не одноразово приїзджала і весь час розповідала наскільки тут атмосфера приємна, наскільки люди привітні… вона ніби передала мені оцей дух. … Дуже цікаві доповіді. Такі всі різні. Здається щось інше і ти в тому всьому не «варишся», але вони настільки цікаві, що не їдеш звідси, щоб для себе чогось нового не почерпати… Я – класик, але вивчаю румунську мову.»
Далеко більш ніж просто професійним є ставлення пана професора Сергія Лучканина (Київський національний університет ім. Т.Шевченка,інститут філології, кафедра загального мовознавства і класичної філології) до цього симпозіуму, до Клужу і до Румунії взагалі. Його однаково поважають і люблять колеги; ним гордяться румунські та українські спеціалісти. Професор Сергій Лучканин: «Впродовж останніх 15-ти років майже щорічно буваю в Клужі і бачу наскільки ці співпрацівники, професори Клузького університету усі відкриті до співробітництва з Україною, з Києвом, з Київським університетом… З допомогою СЛОВА можна будувати не тільки такі якісь інформаційні війни, які зараз відбуваються, на жаль, на Сході України, а й можна будувати мости дружби. Як це зараз ми прагнемо зробити з прекрасним румунським народом. Адже саме в біді пізнається друг, а Румунія підтримує Україну, активно підтримує, активно сприяє, є нашим адвокатом у Європейському Союзі. І через те в Києві зараз дуже прихильно ставляться до румунської культури, румунської мови. Бо румунська мова це не якась екзотика, як це вважалося до недавна в Києві, а це мова країни Європейського Союзу, мова великого Емінеску, Садовяну, Будай-Деляну…, який також проклав місточки дружби ще тоді. Ми не повинні шукати те, що нас роз’єднує. Його повинні виносити за дужки. А повинні шукати те спільне. І нас об’єднує прекрасна культура, музика, нас об’єднують звичаї, любов до прекрасного і миролюбство українського і румунського народів. Прилучайтеся до культури, яка … як і краса, врятує світ. Хай оці симпозіуми, які відбуваються щорічно, будуть таким чимось на зразок цього прекрасного слова «dor» (щем), яке не можна перекласти. Його вже немає, але воно як те світло безсмертної зорі Емінеску, освітлює нас впродовж року, щоб потім ми знову зустрілися чи в Клужі, чи в Києві, чи в Чернівцях і надалі вивчали сучасне і минуле наших країн. Адже історія est optima magistrа vitаe – історія є найкраща вчителька життя.»
(Ольга Сенишин)
