У Клужі відсвяткували 120 років з дня народження Максима Рильського

120-ту річницю з дня народження цієї постаті відсвядкували у Клузькому Університеті імені Бабеша-Бойоя при кафедрі словянських мов, відділ української мови та літератури за фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії.

România Internațional, 28.07.2015, 10:34

19 березня 1895 року на житомирщені народився Максим Тадейович Рильський – поет-лірик, неперевершений перекладач, публіцист, учений, ерудит, громадський діяч, патріот. Його перу належать праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства, теорії перекладу. Вагому спадщину він залишив в галузі літературно-художньої критики і літературознавства, етнографії, мистецтвознавства, лінгвістики.

Як учений і критик М. Рильський багато зробив для осмислення історії літератури та її сучасного досвіду. Він був головою Спілки письменників України, обирався депутатом парламенту, очолював інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН СРСР, неодноразово нагороджувався високими урядовими нагородами. Людина добра, чуйна і приятельська, інтелигент за походженням, палкий шанувальник і борець за рідну українську мову. Неокласик за основними стильовими ознаками, він збагатив українську поезію новими мотивами й образами, високо підняв культуру українського слова.

120-ту річницю з дня народження цієї постаті відсвядкували у Клузькому Університеті імені Бабеша-Бойоя при кафедрі словянських мов, відділ української мови та літератури за фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії. Студентка Клаудія Мокан зачитала першою свою роботу на тему: «Неокласичний стиль поезій Рильського». Рильського заслужено вважають майстром традиційної форми, який відіграв роль новатора в українській ліриці і в ліро-епіці. Він оновив давні поетичні жанри, що звучать і в наші дні як найсучасніші. Йому було 15 років, коли вийшла друком його перша збірка поезій «На білих островах»(1910). Критики вважають, що вже там видно поєднання грецького поняття краси, як гармонії, з барокковим поняттям краси, як сили. Ці наївні, але вправні вірші помітили, а молодий композитор Яків Степовий навіть поклав на музику три вірші збірки. У наступних працях продовжував оспівувати життя у всіх його проявах. Головними скарбами вважав любов, красу і волю.

Доробок Рильского 20-х років – це певний хід на вершини майстерності, дозрівання таланту і власного стилю. Творчість його стали відносити до «неоклясицизму» (новий класицизм). Здавалося б що ж тут поганого? Але поезія незалежна від політичних гасел викликала лють тогочасної влади. Надворі часи затвердження сталінського тоталітарного режиму. Тому на талановитого поета накинулися партійні газети за аполітизм, гедоністичне естетство, декадентство, відірваність від сучасності і соціалістичної революції. Марними були його спроби відстояти право митця на незалежність. У 1931 р. він півроку пробув «під слідством» в увязненні. Там його переломили, «переконали» у необхідності «оспівувати» прогресивну ходу партії та її вождів. Там відбулось трансформування українського поета у радянського. Він був свідомий страшної різниці між вільним і невільничим періодами своєї творчості. І хоча М.Рильський вніс невиміряний внесок у збереження і розвиток української ідентичності у ці жахливі часи та як поет він немов загинув зі своїми товаришами-неокласиками, що пропали у ГУЛАГах.

Переглядаючи документальну стрічку про життя і творчість Максима Тадейовича стала зрозумілою його спрямованість на перекладацьку діяльність, яку він розпочав ще перед арештом. Прагнучи хоч якось говорити про те, в що він вірив, митець зосереджується на перекладах світових класиків – Вольтер, Флобер, Гі де Мопасан, Шекспір, Мольєр, Гете, Гейне, Пушкін, Лермонтов, Блок, тощо. Він являється одним з найвидатніших в українській та світовій літературі майстром художнього перекладу. Зробив неперевершені переклади з 13-ти мов. Він вважав, що переклади збагачують українську мову, поезію і літературу взагалі.

Друга доповідь на тему: «Мотиви лірики Максима Рильського», зачитана студенткою Іонелою-Александрою Ковач, та реферат пана лектора доктора Іоана Гербіля: «Глибокий патріотичний зміст поеми-ораторії «Слово про рідну матір» М. Рильського» перегукуються. Багатство мотивів в ліриці Рильського вражає. До традиційних мотивів української поезії він додав мотиви поезії античної і західньоевропейської. Краса, як така, є постійним мотивом у його творчості. Він усі речі міряв мірилом краси і любові. Крім того одним з найвищих скарбів людини він вважає почуття волі. Воля, яка органічно поєднується у нього із творчістю.

За роки Великої Вітчизняної війни талант Рильського ніби ожив, відродився, по-новому зазвучав з точки зору більшості дослідників. Зявились твори з патріотичними мотивами. «Слово про рідну матір» і багато інших гаряче сприймались і на фронті, і в тилу. Та саме цей невеликий вірш вважається найвизначнішим його твором воєнних років. «Це не просто поема, а поема-ода, поема-гімн, поема-ораторія, масштабне, панорамне полотно тисячолітньої історії України і її розлога поетична географія» – пишуть критики. Сьогодні нам здаються невідповідними згадки про партію, братній російський народ чи інтернаціональну дружбу. Та автор доповіді підкреслив: Рильський саме так писав і ми не маємо морального права вилучати слова з його творів в незалежності від особистих вподобань чи тенденцій часу. Крім того ці ідеї не зменшують вартості цього шедевру української літератури у цілому.

Незважаючи на високі посади і державні нагороди, після закінчення війни творчість Рильського знову неодноразово жорстоко і безпідставно критикують у пресі, згадують про «буржуазність» і «націоналістичність» його творів. Ще у 20-ті дістав прізвисько петлюрівець за рядки «вже й поля жовтіють і синіє небо…» з вірша «Яблука доспіли…». Існують спогади О. Довженка, як Рильський вийшов і поклявся, що в Україні споконвіку небо синє, а пшениця золота!!! У кінці 40-их від очікуваних репресій і арешту врятував його сам Н.Хрущов – колишній перший секретар ЦК КП(б)У – який, кажуть, особисто розмовляв зі Сталіним на цю тему. Заради спарведливості хочу згадати і про творче відродження поета, яке припадає на памятну «відлигу» в житті суспільства, що почалася в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду гідно вивершують творчу біографію М.Рильського.

На завершення зустрічі декілька творів Рильського зачитали члени групи «Жар-птиця». Правдиве задоволення всі отримали від вправної і зворушливої декларації пана доктора лектора Іоана Гербіля поеми-ораторії «Слово про рідну матір». Саме він заставив відчути майстерність автора, запамятати красу цього твору, помітити переповнююче почуття любові. Рильський відносився до тих, хто вважає, що любити – це одна із сторін нашого буття і від неї відмовлятися не варта. У творах Рильський закликає любити природу, людей, красу, мистецтво, легенди і дійсність; любити все, що нас оточує. В цьому радість повнокровного буття людини, в цьому сенс і глибина її щастя. І нам варто не забувати цього у дні буденні, монотонні; в моменти розпачу чи злості; шукати та дарувати чудове сяйво вічноживої і завждиприсутньої любові. (Ольга Сенишин)