Грецько-католицький Лаврівський Свято-онуфріївський монастир
На заході України, в 20 км. від українсько-польського кордону, неподалік міста Борислава, на Бойківщині, знаходиться давній грецько-католицький Лаврівський Святоонуфріївський монастир.
Христина Манта, 29.10.2014, 11:00
На заході України, в 20 км. від українсько-польського кордону, неподалік міста Борислава, на Бойківщині, знаходиться давній грецько-католицький Лаврівський Святоонуфріївський монастир. Монастир заснований у середині ХІІІ–го століття.
Перша документальна згадка про нього походить з початку ХV ст. (1407 р). Згідно з переказами, цей монастир був усипальницею князя Лева Даниловича. Найбільшого розквіту досяг у другій половині ХVІІ ст. У той період Лаврів обєднує не лише галицьких, а й волоських вельмож. Скит підтримує відносини з Молдовою. У підземеллях Онуфріївської церкви знаходиться некрополь, відомий упродовж багатовікового існування Лавріського монастиря. У 1675 році тут був похований один з молдовських господарів Штефан Петричейку (1685 р), а також господар Волощини Констянтин Шербан Басараб (який помер до 1695 р.) та їхні дружини. У криптах Лаврова спочивають православні митрополити і уніатські єпископи, а також є згадка про те, що в 1681 році тут поховано єрусалимського митрополита Макарія.
Кажуть, що саме в Лаврові начебто з кінця ХІІІ ст. зберігалися мощі св. Онуфрія, які були викрадені під час турецько-татарських нападів XV cт. Деякі перекази говорять про існування тут печерного скиту вже у VIII-ІХ ст., а інші говорять про вже згаданого ченця Лавра, учня архімандрита Григорія, посла Лева Даниловича до папи Інокентія IV. За грамотами князя Лева (XVI ст.) фундатором Лаврова був саме Лев Данилович. В одній з грамот, яка збереглася в обителі до 1939 р., згадано, як князь Лавр продав монастир перемиському владиці Антонію. Про ХІІІ ст. говорять і знайдені археологами в 1986 р. уламки тогочасної кераміки.
Протягом більш ніж ста років у Лаврові функціонувала зразкова німецькомовна школа (1788-1911 рр), саме в цей час Лаврів стає не лише духовним, але значним освітнім осередком Бойківщини. Вже у ХХ ст. Лаврівський монастир мав одну з найбагатших бібліотек в Галичині, адже монастир передплачував практично всі видання, що виходили в тодішній Австро-угорській імперії. У фондах його бібліотеки зберігались стародруки XVI — XVII століть, а також цінна німецько і польськомовна періодика XIX — XX століть. Лаврівський монастир є також важливою архітектурною та мистецькою пам’яткою. Зокрема найдавніша частина храму датується ХІІІ ст..
Штефан Петричейку, господарь Молдови, та Констянтин Шербан Басараб, господар Волощини, були вигнані зі своїх земель і змушені жити на засланні наприкінці XVII-го ст. в польських краях. Тут на цих землях, що тоді належали до Польщі, отримали вони від великого гетьмана Яна Соб’єського села, де і оселились разом з родинами, з вірними їм боярами та військом, створивши справжній “румунський куточок” в самому серці Галичини. Константин Шербан Басараб помер 1685 року, а Штефан Петричейку 5 років по тому. До речі, вся родина Басараба була похована тут, навіть одна з його молодих дочок, віком 22 роки.
Штефан Петричейку був господарем Молдови протягом кількох етапів, з серпня 1672 до листопада 1673 рр, а потім з лютого 1674 року, і ще пізніше з листопада 1683 по березень 1684 рр. Він знайшов притулок в Польщі разом з синами його сестри, Іоном та Миколою Хаждеу, які і успадкували пізніше його майно. Штефан Петричейку помер в 1690 році, а наслідники його залишилися в Польщі до XIX-го ст.. Одним з його наслідників був видатний в румунській літературі письменник Богдан Петрічейку Хашдеу. Надмогильні плити на могилах господарів Штефана Петричейка та Константина Шербана Басараба були знищені під час другої світової війни, а їх тлінні останки знаходяться в Росії. За іншими переказами, останки двох господарів було перенесено на цвинтар церкви Св. Івана на горбі.
