Микола Чередарик
Микола Чередарик все життя працював учителем історії. Почав свою викладацьку діяльність неподалік міста Сучава, в селі Данила, у Сучавському повіті.
Христина Манта, 11.06.2014, 03:55
Талановиті люди мов ліхтарики освітлюють наше життя, дають життєві орієнтири. Як свідчить історія, життєвий шлях обдарованих людей не з легких, він сповнений переживаннями, пошуками, нерозумінням з боку оточуючих. Нелегка доля спіткала й Миколу Чередарека, про якого розповім я вам сьогодні. Він з’явився на світ 13 квітня 1917 року в селі Оршівці, тепер Кіцманського району,Чернівецької області. Хоч родина була багатодітною, батько постарався дати синові освіту, і середню, і університетську.
До війни він закінчив Юридичний факультет у Чернівцях, а вже після війни Історичний факультет Яського університету, одним з професорів якого був відомий румунський історик і фольклорист, котрий шанував український фольклор, Петру Караман, добрий знавець епохи господаря Штефана Великого, історії побуту гуцульщини та української народної творчості. Шлях Миколи Чередачека в житті не був таким легким, від учителя сільської школи в селі Данила – до викладача українського відділу в сучавському ліцеї.
Микола Чередарик все життя працював учителем історії. Почав свою викладацьку діяльність неподалік міста Сучава, в селі Данила, у Сучавському повіті. Там зажив він великої популярності серед селян. Насамперед, кажуть, що він знайшов спільної мови з учнями, педкадрами і мешканцями села, мандруючи щовечора селом, стукаючи у двері кожної хати, розмовляючи з літніми та молодими людьми. У тому селі Микола Чередарик заснував перший самодіяльний драмкружок, будучи багато років його постійним натхненником та керівником. Завдяки його тривалій і наполегливій праці у тому селі вперше пролунали репліки з п’єс “Украдене щастя” Івана Франка та “Наталка Полтавка” Івана Котляреського. Пізніше Микола Чередарик став професором українського відділу, в Сучавському ліцеї імені Штефана Великого, в якому викладав історію аж до виходу на пенсію.
Незгоди життя не заглушили в ньому вродженого і відшліфованого на кращих традиціях румунської історіографії потягу до науки, до архівних документів, до пошукової роботи. Улюблене заняття Миколи Чередарика — історія… І насамперед румунсько-українські взаємини упродовж різних періодів. Чередарик опублікував цілу низку розвідок, але це все лише відома верхівка айсбергу. Основна частина з них залишилася в рукописах, бо, на жаль, 10 березня 1994 року Миколи Чередарека не стало. Свої праці він писав і друкував на трьох мовах: українською, німецькою і румунською. Деякі з цих його творів побачили світ у часописах, що видавалися в Румунії. Я згадаю лише кілька з праць різної тематики, вони з’ясують широке коло зацікавлень Миколи Чередарика. На сторінках часопису “Обрії” побачили світ такі статті як “Гуцулка – танець, мелодія та пісня в записах сучасників”, “Елегія Йоганна Зоммера про Дмитрія Вишневецького-Байду”, “Пісня про Міхая Хороброго?”, “Маловідомі біографічні дані про Ольгу Кобилянську та її рідних”, “Микола Устиянович”, тощо. Також слід нагадати, що Микола Чередарик написав “Історію залізниць на Буковині”, твір надзвичайно цікавий з документальної і художньої точок зору.
Один з його учнів, покійний викладач румунської мови, колишній депутат від української меншини в Парламенті Румунії Вікентій Миколайчук, який і допоміг мені скласти біографію Миколи Чередарика, розповів про свого колишнього викладача і класного керівника: “Він був учителем історії і класним керівником в сучавському ліцеї імені Штефана Великого. Цього року якраз сповняються 150 років від заснування цього ліцею. У 60-их роках ХХ ст. у цьому румунському ліцеї існував і український відділ, який підготовляв учнів українців. Микола Теодорович Чередарик був український літературознавець, історик і педагог, доктор історичних наук, досліджував румунсько-українські історичні та культурні взаємини. Після закінчення Кіцманської гімназії, він навчався на Чернівецькому юридичному факультеті, а згодом на Історичному факультеті Яського Університету. Тривалий час працював викладачем у середніх навчальних закладах Румунії. Спочатку в моєму рідному селі Данила, в сучавському повіті, а пізніше коли був заснований український відділ в сучавському ліцеї імені “Штефана Великого”, він став викладачем історії цього відділу. Після скасування українського відділу в цьому ліцеї, в 60-их роках минулого століття, він продовжив працювати викладачем у цьому ліцеї. Він не займався лише викладацькою діяльністю, а й розробленням різних найкових праць. Про нього дуже гарно писав Микола Богайчук у своїй книзі “Література та мистцево Буковини в іменах”. Про нього писав чернівецький професор і науковий дослідник Олекса Романець.
Завершуємо спогади про Миколу Чередарека словами іншого його учня, на жаль, теж вже покійного українського поета з Румунії Степана Ткачука: “Я від Миколи Чередарика, колишнього мого професора, навчився дуже багато. Але попри все те я ніколи не забуду, що він мене навчив знаходити в собі, коли на голову хмари падуть громами і земля з-під ніг сунеться, “Садок вишневий коло хати”, пройтися ним душею і думками, а потім прочинити ними двері і вікна тої хати, з порога якої рідна мова пускає у світ тільки солов’їв і жайворів і кличе додому всю нашу історію, очищуючи її чорні плями зарубцьовуючи віками роз’ятрені рани.”
