Сприймання творчості Міхая Емінеску в Україні
164 роки тому, 15 січня 1850 року народився на північному-сході Румунії, останній великий романтик європейської поезії, румун Міхай Емінеску.
Христина Манта, 15.01.2014, 04:37
164 роки тому, 15 січня 1850 року народився на північному-сході Румунії, останній великий романтик європейської поезії, румун Міхай Емінеску. Тому, шановні друзі, ми вирішили присвятити йому нашу сьогоднішню передачу, використовуючи записи аудіо архіву нашої редакції.
Університетський професор Бухарестського філологічного факультету, завідуючий кафедрою української мови, доктор Іван Ребушапка, який написав навіть книгу про те як сприймається творчість цього поета в нашій країні, зазначив: “Емінеску, як і Шевченко, або як і інші національні поети – геніальний поет. Його глибинні роздуми про людей і світ часом майже не збагненні. А українські перекладачі, незважаючи на різні недоробки, опущення в змісті ідей, переосмислення і інше, здається мені, вповні відчули його геніальність і постаралися якомога краще донести її до україномовного читача. Між поетом Емінеску і українськими перекладачами постійно йшло поетичне змагання чи як особливо пластично виразився Андрій М’ястківський, “Емінеску ніби завдавав українським перекладачам важкі завдання, ніби підкидав їм по горішкові, викликаючи їх на двобій”. “Ану, мовляв він, розкусіть цей горішок!” І вони відповідали на такий спокусливий виклик. Готуючись до написання монографії “Самобутність класиків”, я з радістю сконстатував, що українські перекладачі вповні збагнули своєрідність і глибину поезії Емінеску. Більше того, вони схопили, так звані сталі поетичні цінності його поезії, які творять справжню систему світосприймання. Так, наприклад, Емінеску вважав поезію як своєрідну гру ікон, тобто художніх образів картин. Звірявши переклади, я переконався, що українські перекладачі всіма зусиллями прагнуть донести до читача різноманітні заграви і відлуння гри з іконами, тобто з поетичними образами. Характерний поезії Емінеску теж парний виступ антитези і опозиції, що теж схоплено в перекладах. Особливо визначальним для поетичного “я” Емінеску є його намагання якомога глибше проникнути у людське буття, настанова, яку в румунській критиці названо “заглибленням поета ” у простір і час і протилежне намагання “спуск його у самого себе”. Тобто визначальні дві симетричні опозиційні поетичні устремління, які досить повно і захоплюючи перекладено. Знову ж епітети, про яких Емінеску говорив, що вони мали душу і колір, входять до поетичної його концепції і системи, що в достатній мірі не втрачено перекладачами. А може має найбільш вражаючий вплив на іншомовного читача це звучання, словесна музика поезії Емінеску. Сам поет приділяв цьому аспекту особливу увагу, як визначав його хороший друг, письменник Іон Славіч, Емінеску дуже любив використовувати низькі, тобто відкриті голосні звуки в умілому їх чергуванні з середніми та високими, чим в поезіях він створював своєрідний музичний регістр. І що є найважливішим, цей регістр протягом вірша, в залежній мірі від ідейного змісту і настрою, зазнавав потрібні варіації. Цю здатність румунська критика назвала “особливим мовленням” властивим тільки Емінеску. І цю особливість, українські перекладачі зуміли, у великій мірі, донести, до читачів.”
Поетична творчість Міхая Емінеску відома всьому світові. Його лірика належить до найяскравіших перлин світової поезії. Сьогодні вірші видатного румунського поета читають англійською, арабською, болгарською, грецькою, іспанською та італійською, іврит та ідиш, німецькою, польською, російською, словацькою, французькою, чеською, шведською, японською мовами тощо. Про те як була сприйнята творчість Емінеску в Україні, і зокрема наскільки Емінеску близький українським читачам та українському менталітету розповість поет Микола Корсюк: ”Нас цікавить як сприйнята творчість Емінеску в Україні, наскільки український читач ознайомлений з його поетичним доробком, наскільки Емінеску близький українській ментальності. За свідченням дослідників і друзів поета, відомо що й Емінеску володів українською мовою. Відомий історик української літератури, у своїй монографії про життя поета, наводить копію атестату, виданого Чернівецькою гімназією, де навчався Емінеску. Йдеться про Джордже Келінеску, яку він присвятив життю Емінеску і подаючи копію атестату, в якому одна з граф, присвячена українській мові. А це відомо, що до моменту переселення батьків у село Іпотешти, де народився поет, вони проживали у селі Келінешти-Кумпаренко, в одному з українських поселень, що ланцюжком простягаються зараз від Дирминешт до Серету, Сучавського повіту. Та не в цьому суть, Емінеску румунський поет, чия спадщина увібрала у себе плоть і дух румунського народу. Перша публікація з Емінеску належить Василеві Щурату, який у виданому у Львові збірнику “Поезія ХУ віку”, 1903 року помістив переклад поезії “Ce te legeni, codrule” (Чом ти лісе клонишся?)”. Далі відбулася певна перерва в освоєнні поетичної творчості Міхая Емінеску і тільки в 1952 році, було видане перше видання його поезії, яке містило 43 зразки його поетичного слова. Цю збірку підготував колектив очолюваний поетом, відомим перекладачем Ярославом Шпортою. Йому, до речі, належать, перші зразки перекладів емінескової поезії. Якщо звернутися до цього видання, то ми насамперед повинні підкреслити те, в яких умовах і в який період воно створювалось. Йдеться про те, що упорядник і перекладачі підібрали такі тексти, у яких, насамперед, проявлявся соціальний аспект творчості Емінеску. Інші зразки поетичних творів це ти поезії, які позначені романтизмом, позначені любовними почуттями, а тому у певній мірі, стіснювали палітру поетичного слова Міхая Емінеску. Друге видання поезії Емінеску вийшло 1974 року, під упорядкуванням покійного Андрія М’ястківського із передмовою теж покійного Станіслава Семчинського, який багато спричинився у популяризації румунської літератури в Україні. Це видання значно ширше. Воно представляє всю так би мовити палітру, нюансований підхід до поетичних зразків генія румунської поезії Емінеску. Ми повинні згадати те, що відомості про Емінеску український читач міг знайти в обидвох виданнях Української радянської енциклопедії, у різних антологіях світової поезії, як наприклад виданої у Києві видавництвом “Веселка” в 1979 року збірці “Передчуття”. Я вважаю, що Емінеску, все ж таки, не досить відомий в Україні, незважаючи на те, що появилась збірка його прози 1989 року під заголовком “Зневірений дух”, прози, переклад якої здійснили найкращі знавці румунської мови. Все таки вважаємо, що настав час для нового підходу до нового видання перекладів із творчості Емінеску. Роки назад між Спілкою письменників Румунії і Спілкою письменників України була підписана угода про видання у перекладі творів Шевченка у Румунії і, відповідно, видання поетичної творчості Емінеску в Україні. Ці замисли не здійснилися. Я маю на увазі, насамперед, те що молоде покоління українців зараз позбавлене поетичного доробку Міхая Емінеску, оскільки видані томики уже застаріли. Відчувається, що потрібний новий підхід у перекладі поетичної спадщини Емінеску. Ми обов’язково у нові видання повинні включити посмертну спадщину Емінеску, яка була надрукована у Румунії і, розширити, у такий спосіб, сприйняття поетичного духу Емінеску, його високу мистецьку силу і, насамперед, його філософський світогляд. Адже ці виміри якось загубилися у процесі перекладів лірики Емінеску. Емінеску зараз відкривається як один із поетів мислителів, який увібрав і перевтілив у своїй поезії своєрідне бачення світу. Його філософія основується, не тільки на класичній німецькій філософії Гегеля, Канта чи Шопенгауера, а увібрала в себе і голоси далекої Індії, далекого Сходу, і при наступному виданні перекладів поезії Емінеску, я вважаю, що перекладачі повинні врахувати оці дослідження творчості поета.“
