Петру Караман
Петру Караман (1898-1980 рр) – видатний румунський фольклорист, етнограф і мовознавець-славіст.
Христина Манта, 10.04.2013, 15:30
Петру Караман (1898-1980 рр) — видатний румунський фольклорист, етнограф і мовознавець-славіст. Таке поєднання не випадкове. Вивчення звичаїв, народної творчості й мови тісно переплітались у його дослідженнях, доповнюючи одне іншого. У цьому відношені він був послідвником краківської школи фольклористики. Будучи випускником Ясського Університету, він мав нагоду поглибити свої знання в Польщі, де фолькористика та діалектологія саме переживали період розквіту, і його докторська праця “Обряд колядування в слов’ян і румунів”, яку захистив влітку 1928-го року при Ягеллонському університеті, здобула загальне визнання у науковому світі. Адже саме під час перебування в Польщі, Караман мав нагоду ближче познайомитись з українською мовою і фольклором. Пізніші праці П. Карамана свідчать про те, що він засвоїв українську мову, при чому не тільки літературну, а й її діалекти.
У бібліотеці Петра Карамана, залишеній у спадок Ясській університетській бібліотеці, є багато творів українських класиків і письменників ХХ-го століття, з яких він принагідно цитував у своїх працях. Але найважливішим є те, він мав майже всі фундаментальні видання українського фольклору і його постійний інтерес протягом цілих десятиліть проявлявся в першу чергу в цій ділянці.
Після захисту докторської праці Петру Караман жив кілька місяців (між вереснем і груднем 1928 року) у Чернівцях, де викладав в ліцеї. У 1938 р. Караман став доцентом Ясського університету, а з грудня 1941 р займає посаду професора славістики цього ж університету. На цій посаді він перебуватиме до 1947 р. Студентам він читає не тільки курс порівняльної граматики слов’янських мов, але й спеціальний курс “гуцульської” діалектології та етнографії. Його публіцистична діяльність відображає також посилений інтерес до цієї проблематики. В одній статті він навіть висловив цікаву думку про існування етнічного субстрату, яким пояснюється наявність подібних рис у побуті і звичаїв румунів та карпатських українців.
Рецензії Карамана багаті також інформаціями про гуцульський фольклор, зокрема в них докладно розповідається про поетизацію історичної постаті Довбуша. Покинувши в 1947-му році кафедру, Петру Караман не покинув розпочаті раніше праці, продовжував інтенсивну наукову діяльність. Заняття україністикою займали в цьому контексті надалі першорядне місце. Йому вдається надрукувати остаточний варіант, до цього часу тільки частково надрукованої книги “Розколядування на сході і південному сході Європи”, в якій досліджує звичаї в хорватів, сербів, болгар, словенців, українців, росіян, білорусів, поляків, словаків, чехів, греків і албанців та розповсюдження їх серед румунів. Також у 1977-му році Караман завершує своє дослідження, розпочате ще до війни, над символікою поезії Емінеску, розглянутої на тлі народної. В ній є також цікаві міркування про український фольклор, зокрема про символіку українських казок.