Деструктурація Східної Європи заради статусу наддержави Росії

В світлі останніх подій в Україні, сьогодні ми вирішили представити вашій увазі статтю румунського дипломата, доктора політичних наук Валентина Наумеску, присвячену нинішній ситуації в українському суспільстві та діям Росії в пост-радянському просторі...

Василь Каптару, 17.04.2014, 07:59

В світлі останніх подій в Україні, сьогодні ми вирішили представити вашій увазі статтю румунського дипломата, доктора політичних наук Валентина Наумеску, присвячену нинішній ситуації в українському суспільстві та діям Російської Федерації в пост-радянському просторі, що була опублікована в Інтернет-журналі «Contributors».

Карикатуризація ідеї суверенітету і територіального самовизначення, що опустилася до рівня регіонів, районів, міст чи сіл де більшість населення складають росіяни («Донецька Народна Республіка», «Придністров’я», «Південна Осетія») або у вигаданих провінціях («Гагаузія»), з подальшою зміною кордонів (сепаратизм), здійсненою дуже швидко, за допомогою так званих «картонних» референдумів, під захистом військової сили Москви, буде незаперечно руйнівною картою, на яку поставить Росія в Східній Європі в найближчі роки. Реваншистські слова Путіна у відповідь на розширення Заходу звучать зловісно по всьому регіону: «Не хочете євразійської інтеграції? Ваші центральні уряди хочуть на Захід? Ну що ж, ми вам покажемо місцеву демократію…»

Соціо-економічний провал східно-європейських республік колишнього СРСР посилив бажання етнічних росіян, які після розпаду радянської імперії стали мешканцями інших держав, без особливої симпатії до них (як наприклад у Латвії, де вони навіть не мають громадянства!), повернутися до «Мати Росії», в якій, принаймні ресурси й стабільність виглядають як гарантії життя, що нагадує їм про посереднє процвітання 70-80-тих років. Тим паче, що багато з них не мають ні досвіду життя на Заході, ні перспективи отримання значних переваг від свободи, а в порівнянні з сьогоднішньою принизливою ситуацією, сміховинними пенсіям та західними цінами, спогади про планове життя 30-40 річної давності, продиктоване центром, із «забезпеченим раціоном», виглядають як гарна мрія. Навіть якщо, очевидно, те життя в клітці, подалі від небезпеки та із забезпеченим раціоном харчування вони не знайдуть сьогодні навіть і в Росії, де панують дикий капіталізм і корупція, ілюзія «кращого» в російському стилі, зберігається в спогадах багатьох людей.



Послаблення державності західних сусідів Росії, які до1991 року входили до складу Радянського Союзу, є прихованою стратегією, яку Володимир Путін вирішив використати в ході нової Холодної війни, прагнучи переговорів «на рівних» зі Сполученими Штатами. Україна зараз, готується Молдова, увага Латвія!, Грузія вже не буде сюрпризом і, нарешті, Білорусь, котра, якщо зробить якійсь неправильний крок, стане незаперечною жертвою.

Від Калінінграда до Чорного моря, Росія має важелі ослаблення і демонтажу державності для кожної з цих країн, що перебувають в так-званій «буферній зоні». Майже повнівстю залежні від російського газу чи необхідності продавати свої товари на російському ринку або заборговані перед банками чи великими компаніями Росії, країни, що увійшли до «рахітичного» Східного партнерства з Європейським Союзом прокинулися майже в безвихідній ситуації: очима на захід та с простягнутими на захід і на схід руками, руки, в які, здається, ніхто не готовий покласти більше крихти. Зараз нелегко управляти країною в Києві та Кишиневі. Підписання угод про асоціацію з Європейським Союзом, незважаючи на покладені на них великі надії, не означає вирішення проблем з Росією. Вони є абсолютно необхідними, але не достатніми, щоб гарантувати перспективу західного життя і тримати Росію на відстані.

Не думаю, що слід очікувати нових анексій на кшталт кримської. Навпаки, напевно будуть заохочені сепаратистські рухи з подальшим демонтажем держави, збільшенням міжетнічної напруженості, перетворенням ситуації на міжнародну проблему, створенням теми для переговорів і, врешті-решт, здобуття Росією статусу супер-держави, з якою Сполучені Штати будуть змушені вести прямі переговори щодо майбутнього цих держав.

Саме це сталося й з Україною. Раптово українці стали предметом переговорів між наддержавами колишньої Холодної війни. Європейський союз, з очевидним небажанням Німеччини зірвати поточний економічний порядок та свої комерційні інтереси, не може бути врахований у цьому випадку. НАТО, в свою чергу, важко реорганізувати в короткій перспективі. Потрібні роки переговорів між членами Альянсу для здійснення запропонованої передислокації сил і зміцнення східного флангу в умовах, коли реального фінансового внеску європейських союзників не видно. Кілька сотень американських солдатів, дислокованих на кордоні НАТО нічого не значать у військовому рівнянні в цьому регіоні, де Росія має абсолютну перевагу. Це незначний, символічний прояв політичної підтримки, але добрий і він в цій ситуації. Отож залишається розраховувати лише на одну Америку, як окремого актора, здатного до реальних переговорів на міжнародній арені, тобто це ідеальна ситуація для амбіцій Путіна до відновлення статусу наддержави, який Росія втратила в 1991 році.

Вашингтон і Москва вже ведуть переговори щодо майбутнього української держави. Формально, буде запропоновано й Євросоюзу приєднатися до цього формату, в ролі «петрушки в супі»: ні допомагає, ні псує. Ситуація України може повторитися якщо Придністров’я або Гагаузія захочуть вийти зі складу Р.Молдова, але на відміну від кримського сценарію, в їх випадку ніхто не хоче їх приєднювати до себе, а просто дозволити їм «працювати», щоб завадити цим країнам в їх просуванні на шляху на Захід. Таким чином йдеться про добре підготовлену політичну пастку. У разі прийняття федералізації України та Молдови, що на перший погляд може здатися розумним рішенням, ці проросійські федеративні одиниці, створені на території відповідних держав, з офіційними, конституційно визнаними органами управління (урядом, парламентом тощо), використовуватимуть усі правові інструменти, щоб максимально затримати прийняття будь-яких рішень про приєднання Києва і Кишинева до західних структур. Ідеально було б, позбутися їх зовсім, але це неможливо. Москва їх не хоче в своєму складі.

Росія не хоче іншої війни в Європі, окрім «холодної», яку вона розпочала за кілька місяців, до Вільнюського саміту. Насправді ж Путін хоче принести Москву за стіл переговорів з США і підвищити значимість Росії як європейської наддержави, життєво важливої для забезпечення рівноваги. Інакше кажучи – прагне перегляду рівноваги сил, починаючи від створення великої кризи в Східній Європі.

Тактика Путіна виглядає вражаюче просто: спочатку замутити воду і викликати паніку в регіоні, потім прийняти запрошення Сполучених Штатів та Європейського союзу до переговорів (нескінченних, як це вміє робити російська дипломатія) щодо рішення для майбутнього групи «проблемних держав» в Східній Європі. Захід потрапив у пастку цієї політики, не бажаючи або не маючи можливості йти по лінії економічних санкцій, занадто дорогих і ризикованих для його власних інтересів. (Автор: Валентин Наумеску)

Українська редакція ВСРР не завжди поділяє погляди авторів статей, залишаючи за собою право редагувати матеріали.