30 років після явища “Університетська площа”
Тридцять років тому, після краху комунізму, Румунія стикнулася з соціальними заворушеннями, на зовсім не легкій дорозі до демократії. Явище Університетська площа є прикладом у цьому сенсі.
Eugen Coroianu, 23.04.2020, 12:23
У ці дні, коли громадські зібрання заборонені через пандемію коронавірусу,
румуни можуть згадати явище Університетської площі. Явище, яке
відбулось у столиці Бухаресті 30 років
тому, лише кілька місяців після революції 1989 року, надовго позначило румунське суспільство і стало орієнтиром
антикомуністичної боротьби. Неповністю зрозуміле в той час суспільством, яке
щойно вийшло з десятиліть тоталітаризму, явище спричинило гострий соціальний
розрив і, мабуть, розглядається зовсім по-іншому навіть тепер, хоча думки
багатьох людей змінилися. 22 квітня 1990 року тисячі людей, незадоволені
політичною ситуацією в країні, зібралися на «Університетській площі» – в центрі
Бухареста – і оголосили її «першою вільною від неокомунізму зоною».
Протести були спрямовані проти Іона Ілієску та інших колишніх провідних членів Румунської комуністичної партії, які взяли на себе керівництво державою після
Революції. Згодом кілька десятків людей повністю заблокували площу, і рух
швидко поширився, після того, як Іон Ілієску назвав учасників «неробами». Підтриманий
правими політичними силами рух
розпочався в розпалі виборчої кампанії до перших посткомуністичних виборів, тривав 53 дні і був жорстоко ліквідований
гірниками, які прибули до столиці з вугільного басейну на півдні країни. Акція називалась
шахтаріада і викликала серйозну критику з боку Заходу та частини
громадянського суспільства.
Іона Ілієску та нову ліву владу в результаті цих виборів звинуватили у
тому, що закликали та підбурювали шахтарів проти демонстрантів, які продовжували
протестувати в набагато меншому масштабі, звинувачення відкинуті до цього дня.
Еміль Константінеску, колишній професор Бухарестського університету, прихильник
цього явища, сьогодні говорить про це як про школу демократії.
Ставши президентом Румунії в 1996 році, Константінеску каже, що офіційні особи того
часу побоювалися зникненням страху з душі людей, сили правди і віри в ідеали. Він
констатує, що через тридцять років події того часу стали історією.
Історія, яка привела нас до Європейського Союзу, Північноатлантичного
альянсу та консолідованих демократій. Ми стикаємося з іншими труднощами, іншими
викликами та невизначеностями, безліччю розколів та черговою хвилею ненависті,
яка перейшла з вулиці у соціальні мережі, звертає увагу колишній глава держави.
Згадування тих моментів світла в темряві може допомогти нам
подолати не тільки віруси, що забруднюють наше тіло, але й ті, що заражають
нашу свідомість, і зрозуміти, що тільки разом ми можемо досягти
успіху, підсумовує Еміль Константинеску.