Українському хору “Зелена ліщина” 60 років

Український хор “Зелена ліщина з села Копачеле Карашсеверінського повіту відзначив своє 60-річчя. З цієї нагоди пропонуємо вашій увазі інтерв'ю диригента хору, вчителя музики, композитора та фольклориста Івана Лібера Всесвітній службі Радіо Румунія.

Христина Штірбець, 10.10.2013, 12:04

Нещодавно Український хор “Зелена ліщина” з села Копачеле Карашсеверінського повіту відзначив 60-річчя свого заснування. Ми запросили диригента хору, вчителя музики, композитора та збирача фольклору пана Івана Лібера дати інтерв’ю ВСРР з цієї нагоди. З великим задоволеням погодився уточнивши, що він у будь-яку хвилину радий говорити про хор “Зелена ліщина”, оскільки цей хор є його життям.

– Шановний пане Іван Лібер, коли був заснований хор “Зелена ліщина” ?

Хор був заснований у грудні 1951 року в селі Копачеле. Але треба уточнити, що спочатку він називався просто хором. Через недовгий час, як я прибув до Копачеле працювати вчителем музики, я попросив директора школи Романа Горбичука, щоб він закликав учителів допомогти мені зібрати молодь для того, щоб створити хор. Учителі дуже скоренько та радісно зібрали молодих дівчат та хлопців, десь 20-25 осіб на першу репетицію. І так ми почали співати. З самого початку, я поставив у репертуар пісню на чотири голоси. З малими труднощами вони навчилися пісню й через майже три місяці ми вже мали у репертуарі кілька легеньких пісень та цю пісню на чотири голоси. Таким чином 10 березня 1952 року нам вдалося відсвяткувати Шевченківське свято.

– Звідки походить назва хору?

У селі Копачеле здавна дуже відома пісня під назвою “Зелена ліщина, шовкова трава”. І оскільки ми дуже часто виконували цю пісню, ми вирішили поставити нашому хору назву “Зелена ліщина”. Отож, назва походить від копашильської пісні з тем же заголовком.

– Хто входить до складу хору?

До складу хору входять тепер зокрема пенсіонери, оскільки в пошуках роботи чимало людей, зокрема молоді особи виїхали з села. Не можна сказати, що молоді зовсім немає. Це люди, які ще не вийшли на пенсію. Всі члени хору дуже радо приходять на репетиції й стараються вивчати пісні як слід. У нас вже великі претензії, ми хочемо, щоб наші пісні акуратно та гарно звучали, щоб позитивно впливали на слухачів. У різні періоди в хорі нараховувалося від 40 до 80 осіб. До складу хору входили упродовж часу виконавці з різних соціальних категорій: селяни, робітники, інтелігенція, службовці. Всі вони з великою любов’ю ставилися до народної пісні.

– Які пісні входять до Вашого репертуару?

У наш репертуар входять пісні з України, українські пісні з Румунії й румунські пісні. Отож, ми співаємо пісні складені композиторами з України, як наприклад “Верховино, мати моя” Михайла Машкіна, “Із-за гори кам’яної”, “За городом качки пливуть” Миколи Леонтовича, “Йшло дівча лугами” Леопольда Ященка, співаємо й пісні Юрія Парашцинця, а також пісні складені мною на слова українських поетів з Румунії як Івана Ковача “До моря”, Степана Ткачука “Ой весело стало жити”, Миколи Корсюка “Труд” та інші обробки народних пісень або просто народні пісні. Великим успіхом користувалася сюїта українських народних пісень в обробці на чотири голоси “Тече вода з-за города”.

– Ви є автором чималої кількості збірок пісень. Розкажіть про композиторську діяльність та про Вас як фольклориста ?

Перша збірка пісень для школярів була видана у Бухарестському педагогічно-дидактичному видавництві в 1972 році, друга – у 1973 році, а третя – у 2000 році. Вони містять народні пісні та кілька авторських пісень. Після цього слідувала збірка українських пісень Банату “Зелена ліщина”, яка вийшла у видавництві Критиріон 2000-го року. Потім вийшла друком “Антологія українських пісень” моїх оригінальних композицій на слова українських поетів з Румунії у видавництві Мустанг 2003 року. А опісля збірка українських пісень на слова Степана Ткачука, видавництво RCR Принт 2006 року. Я зібрав українські пісні зі всієї країни, які склали збірник Українських народних пісень. Кілька років тому, я видав антологію для дітей під назвою “Дзінь-дзелень” у видавництві RCR Едиторіал 2008 року. Я також співробітничав з Іваном Хлантою із Ужгороду, кандидатом філологічних наук, доктором етнографії. Ми зібрали українські пісні Банату та видали у 2009 році 745 сторінковий збірник “Народні пісні українців Банату”. Пан Хланта має заслуги текстових пісень, а я щодо їх розшифрування, тобто поставив пісні на ноти.

– Коли Ви складаєте музику як виникають у Вас ідеї? Який настрій повинен бути у Вас?

Це дуже цікаво. Ідеї приходять поволі-поволі, а далі скоріше. Мені багато допомогла праця над складенням збірок українських пісень для школярів. Я закінчив Бухарестську консерваторію імені Чіпріана Порумбеску, факультет композиції, диригенства й викладання музики. Там дають вказівки як можна складати пісні, як можна їх обробляти, як можна розкладати на більше голосів. Значить треба знати дуже багато гармонії та контрапункту. Це є база.

– Коли у Вас виникла пристрасть до музики? Коли Ви сказали: я стану музикантом, композитором?

Я народився у селі Рускова Марамуреського повіту. Змалку я ходив пасти ягняти, корову, а там було дуже багато дітей, які мали ті самі обов’язки, що й я. Там всі діти співали. Я дуже любив ходити і на весілля, слухати як там скрипка тілінкає, як люди співають. Давно у Рускові, коли працювали, копали, косили або на вечорницях люди дуже багато співали. До цього додається той факт, що у мене в сім’ї Ліберів всі співали, і батько, і мама, і сестри. Всі у нашій хаті співали. А далі я навчився у школі дуже багато пісень. Я знаю багато угорських та румунських і, навіть, російських пісень. Пам’ятою пісні ще з першого класу. А потім, у Сеготі, в гімназії на перервах ми дуже багато співали. Прибули нові вчителі, які принесли пісні з України, Буковини. Влітку ми, старші учні, збирали молодших та учили їх співати, навчаючи їх співати, ми удосконалювали свої знання.

– Хто був для Вас найкращим прикладом ?

Зрозуміло, мій вчитель Микола Митринюк, який майстерно керував художніми музичними колективами у педагогічній школі міста Сігет та директор Школи образотворчих мистецтв Петро Дряп. Ці два вчителі дуже багато вплинули на учнів, а на мене ще більше.

– Повернімось до хору “Зелена ліщина”. Де виступав хор упродовж часу ?

У першу чергу в нашому селі, у сусідніх селах та численних каршсеверінських місцевостях. Виступав хор й у Тімішоарі, Араді, Тульчі, Бухаресті, на Закарпатті, виступав в селі Сокирниця Хустського району, чотири роки підряд на Міжнародному фестивалі “Доля” у Чернівцях. Взяв участь у Святі української культури у Свиднику (Словаччина). Побував в Югославії у місті Кула. Виступав хор у моєму рідному селі Рускова та багато разів на Фестивалі колядок та зимових обрядів українців Румунії у Сеготі. Наш хор дуже часто виступав й до 1989 року в рамках фестивалю “Оспівування Румунії”, коли співав на різних сценах країни серед інших авторитетних хорів.

– Які найкращі моменти з життя хору залишилися у Вашій пам’яті?

Можливо наша подорож до Тульчі три роки тому. Ми проходилися по Дунаю на пароплаві, ввечері виступали на сцені. Взяли участь дуже багато українських хорів з Румунів, а також інструменталісти Одеської Філармонії. Були гарні забави. Було весело та приємно.

– Розкажіть, будь-ласка, коротенько про Вашу викладацьку роботу.

Я задоволений, що стільки часу, скільки я був директором всі учні успішно завершили восьмирічку. Багато з них стали лікарями, вчителями, науковцями. Кілька обрали вивчати інструменти. Є й робітників. Ми гордимося ними. Я дуже любив працювати з учнями. Я їм викладав музику та математику. Кожного разу в кінці уроку, я їм розповідав коротеньку казку, з обіцянкою щоб вони були послухняні під час уроку.

– Розкажіть про Вашу сім’ю.

Мої діти дуже люблять співати. Моя донька Сімона вивчала фортепіано. У мене ще два сини, старший Антолій працює інженером, директором фірми в Решіці, другий син Іван — лікарем у Німеччині. Сімона працює вчителькою у м. Тімішоара. Мабуть вона пішла моїми слідами. Я дуже задоволений, що вона веде передачі українською мовою у Тімішоарі та Решеці, які користуються великим успіхом. Вона була і кореспондентом ВСРР.

– Що означає музика для Вас?

Для мене, якщо не кажу дуже багато означає життя. Музика зайшла так мені у крові, що я не можу лягти спати або встати без того щоб співати. У мене виникають всілякі мотиви пісні. Я буду співати може й тиждень одну пісню, щоб бачити де можна щось добавити гарне, а де можна щось виключити непотрібне. Я коли встаю, захожу до мене в бюро, там є піаніно, я починаю грати, щоб настроювати мій мозок цими музичними звуками.

– Що б Ви хотіли передати нашим радіослухачам ?

Хочу сказати, що ми беремо дуже багато прикладів із життя українців з України. Ми стараємося записувати якомога більше українських народних пісень, щоб вони не пропали. Я бажаю вашим радіослухачам доброго здоров’я, щоби вони слухали нас часто, щоби знали що ми їх любимо і стараємося жити як найбільше в українському дусі та з українською піснею повсюди.

– І ми Вам бажаємо міцного здоров’я, успіхів, натхнення. Всього найкращого членам хору “Зелена ліщена”, Вам та Вашій сім’ї.