Свято села Негостина

Мешканці Негостини, що розташована в Сучавському повіті неподалік кордону з Україною, відзначили свято села.

Христина Штірбець, 07.11.2013, 13:04

Село Негостина розташоване в Сучавському повіті, на північному сході країни, неподалік кордону з Україною. Тут переважну більшість населення складають етнічні українці. У селі Негостина діє восьмирічна школа, в якій діти вивчають рідну українську мову. В центрі села стоїть памятник-погруддя Тарасу Шевченку, біля якого місцеві українці організовують традиційні заходи української культури. Релігійна діяльність розгортається в українській православній церкві Св.Дмитрія, яка відсвяткувала нещодавно престольний празник за новим стилем.

Деталі про те, як відбулось свято села подасть настоятель церкви Данієль Петрашук: ”Кожне село, кожна церква має свого охоронителя. Отож, предки негостинців обрали як свого покровителя великомученика Дмитрія. Для нас кожного року, 26 жовтня, велике свято, тому що крім наших парафіян приходять у гості українці із сусідніх сіл та з міста Серет. Богослужіння відправив собор священиків з повітів Сучава та Марамуреш. Велика радість охопила нас, коли ми побачили на святому богослужінні й молоде покоління. Це дуже добре коли діти та молодь приходять до церкви. Ми стараємось передати їм рідну віру, мову та успадковані звичаї від дідів та прадідів, які так гарно зберігають у Негостині. Два рази у рік до рідного села, до рідного дому повертаються люди, які проживають у сусідніх містах або навіть у інших країнах, як тепер буває, коли багато односельчан їдуть закордон на заробітки. Це має місце на поминальну неділю, першу неділю після Великодня, коли посвячуємо гроби та на свято села, коли відзначаємо престольний празник. Маємо багато парафіян села, але і ті, які прибувають до нашого села з цієї нагоди, які носять ім’я св. Дмитрія. Ми всіх привітали, побажали їм міцного здоров’я та успіху.”

Село Негостина знайоме у Румунії, можливо, і в Україні, своєю любовю та пошаною до української культури. Село пишається великою кількістю носіїв української пісні, інтелектуалами і відомими українськими письменниками як наприклад: Михайло Волощук, Павло Шовкалюк, Іван Непогода, Василь Клим, Василь Крикун та науковець Іван Абрам’юк Негостинська інтелігенція села докладає багато зусиль на українській ниві. Одним з них є й вчитель української мови та голова Негостинської філії СуР-у Іван Кідещук, який розповість про свято села Негостина: “Після обіду, негостинці з їхніми гостями завітали до Будинку культури, де їх чекав мер села інженер Василь Урсаке, який запросив їх на концерт присвячений святу Негостини. Серед запрошених був і голова Буковинської філії СУР-у Борис Петрашук. На сцені розпочали концертну програму гурт “Негостинські голоси” з Негостини та отець Михайло Кобзюк, який виконав “Аве Марія” українською, румунською та латинською мовами. Із-поміж вже відомих українських ансамблів виступили “Червона калена” з села Негостина, керівник Юліян Кідеша, “Козачок” з Бальківців, керівник Петро Шойман, “Коломийка” та “Надія Замку” з Серету, керівники Зірка Янош та Богдан Попович. А також румунські ансамблі “Плаюл Солонецулуй” з Солонця та “Чутура” із Байшешть разом з найкращими буковинськими солістами: Фелічіа Облезнюк, Флорін Зузяк, Родіка Оленюк, Келін Бретяну, Олександр Реколчук та з Негостини Раду Маланчук. Ось такі носії мистецтва чарували негостинців та їхніх гостів кілька годин підряд. Негостинці доказали, що вміють оцінювати релігійні та народні пісні та люблять жити у дружбі з румунами, своїми побратимами.”

Далі вчитель української мови Євсебій Фрасинюк, палкий любитель українського фольклору, розповість про стародавні звичаї та обряди, які мали місце з нагоди свята села Негостина: ”Після сімейного столу, в центрі села, на толоці (майданчику села) будували підвищену невеличку сцену, де грала музика і люди сходилися, зустрічалися із своїми друзями, які прибували на престольний празник до свого рідного села. Грали зокрема трубачі, щоб їх було чути на все село у таке урочисто свято. Відбувались тут різні події, які мали важливу роль у житті молоді й не лише. Наприклад, окрім танців, розваг або слухання музики, мав місце так званий звичай “уведення у парубки або у дівки”. Хлопець, який бажав стати парубком, звертався до калфи і вимагав цього. Калфи це були добре відомі парубки у селі, яких решта парубків поважали. Вони організували цей “данець” як кажуть у нас на Буковині, значить танець, наймали музикантів. Юнак, який бажав ввійти у парубки приносив пляшку горілки та калач. Тоді калфа робив відповідний знак музикантам, які починали грати звуки для уваги і всі тоді дивились, що відбувається. Калфа повідомляв всім, що від сьогодні відповідний хлопець стає парубком. Пролунала народна пісня, а парубок запрошував до танцю милу дівчину, потім починали й інші танцювати. Майже відповідно ставалося у випадку дівчат, які могли вже мати як кажуть у нас “каваліра” (друга) та могли виходити заміж. Ось, такі були звичаї, які на жаль мало вже затрималися і, так як я бачу, тепер це свято переноситься більше до Будинку культури і починає називатися святом села.”

Отець Данієль Петрашук, який завершив свою освіту в Україні, вважає, що церква та школа мають велику роль у збереженні рідної мови: “Наша церква досить стара, але для нас вона є молода, тому що ми стараємося прикрашати її кожного року. Через два роки ми відзначатимемо круглу дату від посвячення 1885 року нашої церкви. Як священик я вважаю, що церква та школа мають велику роль у підтримці та розвитку рідної мови. Беручи участь у богослужінні, навчаючись пісні та молитви українською мовою, діти не забудуть рідну мову. Багато з них, коли стають дорослими покидають рідне село, рідну хату у пошуку кращого життя. Ми стараємося пригадати їм, що рідну мову не треба забувати, тому що якщо вони забудуть її, забудуть звідки походять і хто вони є.”