Документальний фільм «Де ти, Адаме?» був показаний у Сігету-Мармацієй
У місті Сігету-Мармацієй Марамороського повіту 17 грудня 2023 року був показаний документальний українсько-грецький фільм «Де ти, Адаме?» режисера Олександра Запорощенка та продюсера Олександра Плиски.
Христина Штірбець, 21.12.2023, 15:39
У місті Сігету-Мармацієй Марамороського повіту 17 грудня
2023 року був показаний документальний українсько-грецький фільм «Де ти,
Адаме?» режисера Олександра Запорощенка та продюсера Олександра Плиски. Стрічка
розповідає про життя чоловічого монастиря Дохіар на Святій Горі Афон у Греції
та його багаторічного ігумена старця Григорія (Зуміса). Організували цей захід Сігетська українська православна
парафія та Сігетська румунська православна парафія, за сприяння Культурної
асоціації «Теологос», членів Асоціації «Добротолюбіє» та
власників готелю «Іза», де глядачі мали можливість дивитись фільм.
Зйомки стрічки тривали майже чотири роки – з весни 2015
року по лютий 2019 року. В результаті 10 експедицій до одного з найдавніших
монастирів Святої Гори Афон, Дохіар, вийшов глибокий фільм про пошуки Бога та
сенсу життя. Величні образи природи чергуються з картинами майже
безперервних чернечих трудів і молитов; це змальовує та стверджує динамічний
взаємозв’язок людини та природи, а ще нагадує про рай, за яким усі ми в глибині
душі потай тужимо. Фільм був показаний у понад 15 кіноматографах та інших
приміщеннях у 20 країнах світу. Він існує на 22 мовах, а прем’єра відбулась 2020 року в
Києві. Фільм «Де ти, Адаме?» взяв участь у численних кінофестивалях та
конкурсах і здобув кілька премій на одних з найвідоміших кінофестивалів:
Гран-прі на фестивалі в Єревані, Сербії та на кінофестивалі у Києві. У Румунії
фільм був показаний у численних містах країни.
Сам автор ідеї зняття цього фільму та продюсер,
протодиякон Олександр Плиска, був присутній на презентації 80-хвилинного
документального фільму «Де ти, Адаме?» у Сігету-Мармацієй Марамороському повіту,
де компактно проживає численна українська громада. Протодиякон отець
Олександр Плиска погодився відповісти на кілька запитань у зв’язку з фільмом,
за що я йому дуже вдячна.
– Слава Ісусу
Христу! Пане отець Олександре Плиска скажіть, будь-ласка, як виникла ідея зняти документальний фільм «Де ти, Адаме?»
– Ідея
зняти цей фільм виникла завдяки людям, яких глядач бачить на екрані, завдяки
монахам монастиря Дохіар на Святій горі Афону, Греції. Я з ними познайомився
під час другого паломництва до Греції, до Афону, це було у 2005 році. Саме тоді
я познайомився з головним героєм фільму старцем Григорієм (Зимісом). Ігумен стільки вразив, що я
прийняв рішення приїхати до монастиря але на півроку. Навіщо? Навіть складно
відповісти. Мабуть для того щоб впевнитися, що це все мені не здалося, що це
насправді так й є, як то мені здавалося з першого погляду. Коли я приїхав на
півроку, це було 2006 рік, і вже 18 років я вже з ними знайомив, але, ви
знаєте, вже з другої неділі я відчував себе інвалідом, все мене дуже боліло, я
просипався зі стомами та мені все що бачив, як вони живуть здавалося
неможливим. Навіть, сьогодні коли я дивлюся на них, я також приходжу до них, і
сьогодні у мене на думці, коли я бачу як вони живуть лише одне слово -
неможливо. Але ці люди, вони не знають слово «неможливо», вони кажуть «З Богом
все можливо». Ідея фільму виникла після спілкування з ними, саме десь, тоді
коли закінчувалося ці півроку. Тоді не була ідея фільму, була ідея це
зафіксувати, десь через рік виникла саме ідея фільму, що це можна зафіксувати
через фільм, але зйомки почалися лише через 8-9 років, через 10 років після
нашого знайомства. Вони почалися так невідразу, саме тому що старець
Григорій весь час казав «ні». Саме у 2014 році він погодився, але я йому дещо
пообіцяв. Я пообіцяв, що фільм не буде рекламою ні для нього, ні для монастирю,
ні для Святої гори Афон, ні для Греції, щоб він показував все як воно є
насправді, нічого не прикрашаючи. І було таке слово, яке він сказав, що фільм
має бути тоді непричесаним, як людина, яка не розчісується, щоб ми показали
просто справжнє життя. Це був дуже інтересний момент. Але я був дуже радий
цьому моменту, тому що, погодьтеся, яка на мене буде відповідальність, якщо
якась людина після цього фільму прийме рішення стати монахом. І наприклад через
20 років свого життя у черництві прийде до розчарування і я можу бути винний, в
тому що комусь споганив життя. Але зараз я дуже спокійний. Чому? Тому що ми
просто-напросто показуємо життя як воно є. У фільмі немає нашої думки, нема
нашого погляду авторів, ми нічого у фільмі не кажемо. Ми прийшли до цього не
відразу. Можна навіть сказати, що у нас немає послання до глядача, ми не
бажаємо втручатися у життя глядача. Ми до цього прийшли в третій експедиції.
Експедиції було десь десять, кожна з них тривала 30-40-50 днів. Було знято 80
годин матеріалу і глядач сьогодні дивиться 80 хвилин. В третій експедиція ми
прийшли до такого поняття як повага до глядача. Для нас стало важливим, щоб
глядач вийшов після фільма з тою свободою, з якою він прийшов на фільм. Це для
нас дуже важливо. Ми впевнені, що з кожною людиною розмовляє Сам Бог. Це людина
сама вирішує як її жити, саме тому ми в третій експедиції вирішили промовчити.
До речі третя експедиція була без камери, тому що ми не знали куди рухатися
далі й що ми маємо сказати своєму глядачу, яке має бути наше послання до
глядача. І ми приїхали без камери, для того щоб подивитися на цих людей не
через призму камери, коли очі в очі, коли не відволікаєшся ні від чого. Саме
тоді ми прийшли до того розуміння, що маємо промовчити, щоб був, чув, щоб кожна
людина могла почути Бога. Бога можна почути лише у тиші, коли ми
прислуховуємося, що хоче сказати до нас Бог. Саме тому ми промовчили, щоб дати
кожному можливість персонального відчуття, персонального перегляду, це така
персональна територія кожного.»
– Розкажіть, будь ласка, коротенько
про сюжетну лінію фільму та про назву фільму.
– Сюжетна
лінія у кожного глядача своя. Так глядач дивиться на монахів, але виходить
дивна річ: ніхто після фільму не каже ні про монахів, ні про що, лише про себе.
Під час перегляду більшість глядачів мають думку про свою родину, про свою
жінку, про чоловіка, про дітей, про містечко, де вони живуть та про країну, де
вони живуть. Всі забувають і про Грецію, і про Афон, і навіть про монахів, яких
вони бачили на екрані. Кожен має думку про себе, звідси й назва фільму «Де ти
Адаме?» Ми всі, людство, вже всю свою історію хоче відповісти на питання:
звідки, навіщо та куди? І впевнений, що кожна людина, щоб вона не казала, кожна
людина хоче відчути дихання, подих Бога, подих Творця, почути Його голос, відчути
Його прохолоду і чути Його благодать, якщо казати так по-церковному. Відносно
назви я не впевнений, що тут потрібно це казати, тому що про назви треба казати після перегляду фільму. Ми до цього відкритті, кожен може
звернутися до нас, наші телефони вони доступні й ми можемо приїхати з
презентацією. Лише питання в одному: Чи існує глядач, чи можуть люди зібратися
для презентації?
– Де
ще був показаний документальний фільм «Де ти, Адаме?» дотепер?
– Фільм
був показаний у понад 15 кіноматографах та інших приміщеннях у 20 країнах
світу. Він існує на 22-ти мовах, а прем’єра відбулась у вересні у 2020 році в Києві.
– Як, на Вашу думку, сприйняли глядачі міста Сігету-Мармацієй цей фільм, а глядачі інших країн світу?
– Я
був дуже радий побачити співвітчизників і батюшок і людей, почути рідну мову.
Це було дуже чудово і зовсім від цього міста, якщо так по прямій, мабуть на 50
кілометрів знаходиться моє рідне село, це Іза Хустського району, де похований
мій батько. І так якось відучував я себе по особому цей день. Але всі
глядачі відчувають одні й ті самі емоції, незважаючи на їх різні національності
та навіть релігійні погляди, тому що фільм бачили люди різних країн і всі
виходять з піднесених таких відчуттях. Така дивна річ виходить, що люди після
фільму ніхто нікуди не уходить, навіть такі були дивні історії коли
прибиральниці просили людей покинути зал кінотеатру. До речі це перша стрічка в
історії, саме документальна, тобто це справжній історичний документ, коли нічого
не видалено, коли ніхто не грає на камеру. Вперше в історії України, Білорусії,
Греції, Росії ще до війни, Кіпру, Грузії, Сербії, Болгарії, вперше в історії
цих країн була показана в кінематографії, саме у кінематографії, документальна
стрічка про чернецтво, про привославне, це дуже дивно. Відносно Румунії, Румунія дуже гарячо
сприймає наш фільм. Ми відчуваємо велику підтримку священників, велике
благочестя румунського народу. Насправді був такий випадок у селі Сечеле, що
одна бабуся після десяти хвилин як почався фільм, встала з місця і пішла в кінець
кінотеатру, стала на колінах та докінця всю стрічку дивилась на колінках.
Таке було лише в Румунії. І ще одне, лише в Румунії прем’єра фільму відбулася у
Патріаршальному палаці у Бухаресті. Це було лише в Румунії.
– Які творчі плани у Вас на майбутнє?
– Плани
на майбутнє? Творчі плани? Не знаємо, це покаже час. Хотілося б фіксувати
людей, які вже прожили, які вже зрілі, слово яких має вагу, але плани у всіх
одні, щоб милість Божа була з нами всіма. Бажаю всім здоров’я та всіх вітаю з
наступаючим Різдвом Христовим! У 6-му столітті Роман Солодкоспівець написав
Кондак Різдва Христового і мелодія та слова існують до цього дня. Христос ся Раждає!»
Радник Українського
православного вікаріату Румунії отець Маріус Лаурук, який служить разом з отцем
вікарієм д-р Миколою Лауруком в Сігетській українській православній церкві
«Воздвиження Чесного Хреста» розповідає про захід організований з
нагоди показу фільму ««Де ти, Адаме?» у місті Сігету-Мармацієй: «Фільм Олександра Запорощенка «Де ти, Адаме?», якого продюсером є отець
протодиякон Олескандр Плиска, можу сказати, що є дійсно найголовнішим
православним фільмом цього часу. Маючи монастир Дохіар як знімальний майданчик,
стрічка висвітлює життя монастиря, але фільм це не простий документальний
фільм. Навіть, щоб увійти в атмосферу фільму не треба мати богословської
освіти, навіть не обов’язково бути віруючим. Можу сказати, що фільм є і про
монахів і про мирян і про віруючих і про невіруючих і про земне життя і про вічність,
він є для кожного з нас. Для Українського Православного Вікаріату Румунії була
велика честь організувати показ фільму в Сігеті 17 грудня разом з братами
священниками Румунської православної єпархії Мараморощини. Ми дізналися,
що отець Олександр Плиска родом з Закарпаття, Української Мараморощини, із села
Ізи, де знаходяться мощі святого Олексія Карпатського, який страждав чотири
роки у Сігетській тюрмі під час Австро-угорської Імперії. Ми також дізналися,
що Святий Йов Угорський є отцю Олексію родич. Тому можу сказати, що отець
Олександр Плиска був зі своїм фільмом не в чужій державі, не на чужій землі, а
вдома. Тим, хто ще не дивився фільм раджу: Шукайте найближче місце де показують
фільм і дивіться. Варто!»
Асоціація
«Добротолюбіє»,
яка діє у місті Сігету-Мармацієй також допомогла у організації заходу щодо
показу фільму у цьому містечку. Асоціація «Добротолюбіє» має на меті
зокрема:
зберігати етнічну ідентичність українців з Румунії, організувати благодійні
акції (для людей, незалежно від етнічної та релігійної приналежності, які
потребують підтримки), сприяння освіти, організація різних
заходів та акцій. Олена
Лупшак, членка асоціації «Добротолюбіє» поділяється своїми
враженнями від перегляду фільму ««Де ти, Адаме?»:
«Можу сказати, що мене дуже зворушило, який приклад дають
ці вибрані Богом люди. Ми навіть не знаємо дякувати Богові за все, що Він нам
дає. Чомусь ми у цьому житті невдячні, чогось нам бракує, тому що ми взагалі
думаємо як би нам було добре лише тут на землі, але забуваємо, що ми тут лише
до певного часу. Цей фільм пробуджує у нашому серці доброту і навчає нас якби
ми були вдячні за все добро яке нам Бог дав. Дякуємо Богові за все. Я прошу
всіх, хто має нагоди дивитись цей фільм: Ідіть подивитися і зрозуміти для чого
ми народилися і зрозуміти наше життя! Я увірена, що хто любить Бога буде
вражений поведінкою цих обраних Богом монахів і має, що навчитися. Я щиро дякую
тим, хто дав нам можливість бачити святі місця, які нам жінкам не можливо йти і
нехай Бог запише їм у Книгу життя. Ідіть подивитись фільм «Де ти, Адаме,» і
зрозуміти!»
