Якою буде доля Криворізького ГЗКОРу?

Міністр економіки Клаудіу Несуй оцінив нещодавно, що Румунія повинна продати на аукціоні активи та всю дебіторську заборгованість, яку вона має на Криворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті окислених руд (КГЗКОР) в Україні.

Василь Каптару, 20.07.2021, 06:08

Міністр
економіки Клаудіу Несуй оцінив нещодавно, що Румунія повинна продати на
аукціоні активи та всю дебіторську заборгованість, яку вона має на
Криворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті окислених руд (КГЗКОР) в Україні.

«Я запропонував прем’єр-міністру те, що ніхто не мав сміливості запропонувати
протягом десятиліть: вийти з цього шкідливого комуністичного бізнесу, який все
ще марно витрачає гроші румунів абсолютно без жодної цілі, крім збагачення кількох
компаній, «підключених» до державних грошей. Зокрема, нам потрібно продати
активи та всю дебіторську заборгованість, яку ми там маємо. Тож давайте повернемо те,
що можна і перестанемо платити ще мільйон євро на рік кільком компаніям, довільно призначеним
у 1999 році», – написав міністр економіки на своєму профілі у Facebook.

Будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд розпочалося
в 1983 році, коли ще існували Радянський Союз та Рада економічної
взаємодопомоги (РЕВ), за участі Німецької Демократичної Республіки, Чехословацької
Соціалістичної Республіки, Народної Республіки Болгарія та Соціалістичної
Республіки Румунія. До 1990 року проєкт був реалізований на 70%, але через розпад
соціалістичного табору будівельні роботи були припинені. У 1998 році інвестиція
пішла на консервацію до знайдення рішення.

«Вже 22 роки цей завод взагалі не працює. Інші держави, з якими ми були асоційовані,
підрахували свої втрати і продали стільки, скільки змогли, з того, що вони підрахували
як національний внесок. Однак румунська держава вирішила залишитися на гачку цього
заводу, разом з українською державою, на території якої знаходиться ця купа металобрухту,
звідки щорічно крадуть майже все що можна красти. Чи знаєте ви, що румунська
держава робить упродовж десятиліть? Вона платить по одному мільйону євро
на рік трьом компаніям за «безпеку та охорону». Три фірми, які з року в рік добряче
заробляють на охороні руїни. Кожен рік. Нещодавно я отримав рахунок за поточний
рік. Це обходиться нам іще в 5,4 мільйона леїв. Ці компанії обрані не випадково. Вони
зазначені у нормативно-правовому акті, як обов’язкові охоронці. Повторюю, рік за роком… Напевне
ви думаєте, що ці три компанії були обрані на конкуренційних засадах через тендер
або іншу природну у 2021 році процедуру. Але ні. Ці три компанії були названі постановою
уряду в 1999 році. Три компанії: Arcom SA, Arcif SA та Uzinexport SA. До тепер вони
отримали понад 70 мільйонів леїв. Це 1 мільйон євро на рік», – стверджує Клаудіу
Несуй.

На початку 80-тих
років уряд Соціалістичної Республіки Румунія прийняв рішення про участь у будівництві найбільшого комбінату окислених руд у світі. У жовтні 1983 року
між Болгарією, Румунією, Чехословаччиною, НДР та СРСР була підписана угода про
створення гігантського комбінату, який мав забезпечити окатишами металургійні
комбінати країн Центральної і Південно-Східної Європи. «Генеральним підрядником»
будівництва колоса була призначена румунська сторона. Офіційний Бухарест
зобов’язався інвестувати приблизно 800 млн. доларів, тобто покрити третину
вартості проєкту.

Загальна кошторисна вартість будівництва комбінату
становить 2,4 млрд. доларів. Будівництво мали завершити 1992 року, але впровадження
проєкту було припинено у 1990 році, коли будівельна готовність комбінату становила
майже 70%. Німці і болгари вийшли з проєкту на початку 90-тих. Частка України,
яка після розпаду Радянського Союзу стала його правонаступницею в справі
будівництва, становить – 56,4%, Румунії – 28%, решта належить Словаччині.
Зважаючи на бюджетні труднощі, починаючи з 1999 року Україна майже повністю
припинила фінансування цього проєкту. На той час Румунія виконала 80% від своїх
зобов’язань.

«Криворізький комбінат, занедбаний в Україні, перебуває у власності
румунської держави разом із українською державою. Спочатку в його будівництві
брало участь кілька держав, але залишилися лише ці дві. Комбінат більше не
працює і не має перспективи перезапуску. Є спадком державної планової соціалістичної
економіки. Він був заснований Соціалістичною Республікою Румунія разом з іншими
державами соціалістичного табору в 1986 році. Румунія тоді заплатила 640
мільйонів перевідних рублів (еквівалент приблизно 1 мільярду доларів) за його
будівництво. В обмін на ці гроші Румунія мала отримувати обкатиші для
виробництва сталі. Загалом румунська держава мала отримати приблизно 30
мільйонів тонн обкатишів протягом 10 років. На практиці вона отримала лише 159
тис. тонн. Це 0,53% від того, що мала б отримати. Черговий «успішний бізнес»
держави» – написав Міністр економіки Румунії.

Після 1991 року ця тема була однією
з головних в рамках румунсько-українських переговорів з економічних питань,
однак за останні 30 років жодних домовленостей на цю тему досягнуто не
було. Позиція Румунії щодо КГЗКОРу полягала в тому,
що румунська сторона включає до коштів, які підлягають компенсації, витрати на
будівництво об’єктів КГЗКОРу за їх балансовою вартістю (у перевідних рублях) на
момент прийому передачі, включаючи соціальну інфраструктуру, а також вартість
обладнання, що було поставлено металургійним підприємствам колишнього
Міністерства металургії СРСР за межі України, з урахуванням нарахованих
відсотків за наданий кредит. У списку боргів, які Румунія має повернути,
опублікованому в травні 2012 року, інвестиційні витрати на зведення криворізького
комбінату посідають друге місце.

Україна після 2004
року шукала інвесторів, зацікавлених в завершенні будівництва комбінату. Про
свою зацікавленість у КГЗКОР заявляли ТОВ Смарт-груп (м. Запоріжжя),
Arcelor Mittal, Северсталь, ЗАТ «Металоінвест», Магнітогорський меткомбінат (РФ) і Sinosteel
(Китай). У 2006 році Кабінет Міністрів України планував створити на базі КГЗКОР
спільне підприємство у формі акціонерного товариства з державною часткою в
статутному фонді не менше 50+1 акція, але так і не втілив наміри у життя,
оскільки створюючи спільне підприємство із добудови КГЗКОРу без
Румунії та Словаччини, Київ ризикував порушити міжнародні зобов`язання,
оскільки майже всі виробничі об`єкти комбінату були побудовані цими двома країнами.