У Клузькому університеті вшанували О. Довженка
У Клузькому університеті імені Бабеш-Бойоя відбувся захід приурочений 120-ій річниці з дня народження незрівнянного українського письменника, кінорежисера, кінодраматурга, художника, класика світового кіноматографу – Олександра Довженка.
România Internațional, 30.12.2014, 03:52
У Клузькому університеті імені Бабеша-Бойоя відбувся захід приурочений 120-ій річниці з дня народження незрівнянного українського письменника, кінорежисера, кінодраматурга, художника, класика світового кіноматографу — Олександра Довженка. Він увійшов в історію світового мистецтва як кінорежисер і письменник. В українській літературі він започаткував новий жанр —кіноповість: повість, написану з урахуванням специфіки кіно. Його мистецтво, попри всі зовнішні ідеологічні нашарування,— зразок вишуканої, елітної культури.
Організували та провели цей захід викладачі української мови та літератури Клузького факультету лектори доктори Іван та Міхаела Гербіль за підтримкою Клузького відділу Союзу Українців Румунії. Вступне слово сказав заступник декана факультету Іноземних мов лектор доктор Дорін Кіра. Він підкреслив своє високе захоплення роботою відділу української мови та літератури. Пан Кіра процитував Куліша: «… мова являється силою нашого народу…», підкресливши таким чином бузсумнівну важливість вже традиційних для нас зустрічей на факультеті. На прикінці свого виступу він привітав всіх присутніх зі зимовими святами і майже безпомилковою українською мовою, чим дуже втішив нас.
Першою на заході була доповідь на тему: «Олександр Довженко — між легендою та реальністю» зачитана Оксаною Лупшак. Це, без сумніву, тема на яку можна багато говорити чи писати, безкінечно відкривати все нові грані роздвоєнності, залежності і боротьби митця в особистостому житті чи у його творчості. Здається, Довженко мав усе, про що тільки міг мріяти: видавалися великими тиражами його твори; глядачі захоплювалися його кінокартинами; влада щедро нагороджувала орденами і званнями; про нього писала закордонна преса. Фільми О. Довженка «Звенигора», «Арсенал», «Земля» в 30-х рр, із великим успіхом демонструвалися в Англії, Голландії, Бельгії, Франції, Південній Америці, Канаді, США, Греції, Туреччині. У 1958 р. на підсумковому кінофестивалі Всесвітньої виставки в Брюсселі серед 12 найкращих фільмів «усіх часів і народів» було названо саме його «Землю». Американський актор і режисер Чарлі Чаплін сказав про Довженка так: «Словянство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета —Олександра Довженка».
Талант Олександра Петровича Довженка був таким великим, що йому було тісно на тому пєдесталі, який йому намагалися побудувати можновладці. Він не був перший, він був один. Він не вміщався в рамки, він був сильним у слові і нещасним у житті. Внутрішня вільна природа митця підносила його над актуальними більшовицькими ідеями колективізації, індустріалізації і вела до глибинного осмислення вічних людських проблем у тісному зв’язку з національними. На екран чи в текст проривалася болюча правда, яка так мучила митця.
Однією з таких повістей є «Україна у вогні». Про «Трагічну долю українського народу у кіноповісті О.Довженка «Україна у вогні» зачитала другу доповідь Світлана-Юліана Лавіца. У цій кіноповісті письменник звертається до найтрагічніших сторінок із історії Великої Вітчизняної війни —до її початку та відступу радянських військ на схід.
Легко помітити, що письменник спромігся передати страждання, трагедію українського народу в кровопролитній війні, змусити людей замислитися над долею своєї гнаної, але ніким не скореної нації. У центрі твору трагічна доля хліборобської родини, яка уособлює долю всього українського народу – зганьбленого, розтоптаного окупантами. Цікаві молоді жіночі образи Олесі і Христі — це два основні компоненти образу України. Перша — її поетична душа, а друга — її трагічна доля. При бажанні можна легко знайти багато старих і нових аналізів про глибокі і правдиві проблеми, які заторкнув письменник у цій роботі.
Вже після закінчення офіційної частини, ділячись зі мною своїм шляхом до Довженка та його творчості, пані лектор доктор Міхаела Гербіль серед іншого підкреслила: «… однією з кінострічок які мене вразили і напевно вражають будь-кого є «Незабутнє»…Довженко описує там так чутливо глибину людьських почуттів і трагедію українського народу в перші місяці війни через контрастну зміну зображень з кольорового у чорно-біле. Я думаю, що Довженко повинен займати місце у свідомості нас усіх, не тільки українців… але людей в цілому… Думаю треба дивитися поза титули і позиції, які він отримав в певний момент в радянському суспільстві… Бо у своєму щоденнику Довженко оплакує і свою долю і долю України … тому ми маємо пам’ятати про Довженка, переглядати його кінострічки, читати його твори не забуваючи головного — Довженко ЛЮБИВ Украіну і її народ,… і якщо почитати його щоденник, то в цьому не залишається ніякого сумніву…»
А мене особисто не покидало почуття болю і суму — як же сильно боялися і в ті часи нашого люду і його духу, якщо заборонили цю стрічку. Як сильно вони ненавиділи все, що мало відношення до України — її цінностей, її історії, її культури та й самих носіїв всього українського. Були готові не тільки нас тримати у темряві, принижувати і використовувати як примітивну робочу силу, але й фізично винищити нас –непосильною працею в колгоспах, голодомором, репресіями. І це при тому, що протягом століть українці нікому не загрожували, не нападали, не захоплювали і не рушили. Просто мирно жили і тяжко трудилися на своїй землі. Згадалось мені мексиканське прислів’я: «вони нас закопували, але не знали, що ми насіння». Влучніше і не скажеш! Адже не тільки протягом Другої Світової війни Українська земля вмилась кровю своїх дітей. Та як і раніше, народ відроджувався, як зелень навесні, і розквітав ще більше і краще. Всім ворогам на заздрість.
Художні й документальні фільми, кіносценарії, кіноповісті, драми, оповідання, публіцистичні статті —ось творчий доробок Довженка. Все життя митець мріяв написати «велику книгу про український народ», яку назвав би «Золоті ворота». Те, що йому за тоталітарного режиму пощастило створити, можна умовно вважати такою книгою. Довженко був навдивовижу цілісною натурою. Всі його твори доповнюють один одного: в них перегукуються теми, проблематика, ідеї, переходять із одного в інший мотиви та образи; органічно вписуються в ту цілісну «книгу про український народ».
Завершився цей чудовий захід виконанням українських та румунських колядок, що ввело нас всіх у передсвятковий настрій. Колядувала група молоді спочатку урочисто в залі Поповічі, а потім і в коридорах університету. Чарівні традиційні Різдвяні колядки ніби були тим пісенним фоном, який так часто використовув Довженко у своїх кінострічках. Відчувалося як навколо нас створилась піднесена атмосфера, зал наповнився почуттями радості, віри у нашу силу і перемогу всього світлого і доброго. (Автор: Ольга Сенишин)
