Домашня сторінка » Румунія-Україна » Взаємини » Святкування Міжнародного Дня рідної мови у Клужі

Святкування Міжнародного Дня рідної мови у Клужі

România Internațional, 03.03.2015, 09:05

Кожного року (починаючи з 2000-ого) 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. У суботу, 22 лютого 2015, це свято відсвяткували у Клузькому університеті імені Бабеша-Бойоя при кафедрі словянських мов, відділ української мови та літератури за фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії. У вступному слові лектор Іоан Гербіль розповів, що цей день було засновано в 1999 році рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою сприяння розвитку мови і культури. Поштовхом до такого кроку стала сумна подія, що сталася у Бангладеш саме 21 лютого, де загинули студенти, які відстоювали рідну мову.

ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Це всесвітнє свято було засноване з метою сприяння багатому культурному та мовному різноманіттю. Збереження багатомовності дає можливість зберегти унікальний погляд на тисячолітню історію і культуру людства. Також сприяючи багатомовності, пояснюючи і поширюючи її переваги можливе виховання і вкорінення взаєморозуміння, толерантності і людяності між членами громади. Урочистим виконанням національних гімнів Румунії та України групою молоді «Жар-птиця» було відкрито головну частину нашого заходу.

Перша доповідь пана професора-доктора Михайла Крамара була на тему: «Психологічні основи рідної мови». На думку автора рідна мова зафіксована у підсвідомій пам’яті. Вона нас ніколи «не покидає», навіть коли ми її зовсім не використовуємо по тих чи інших причинах. Рідна мова передає нам специфічні поняття і почуття. Вона являється ключем до розуміння національних особливостей. Тому потрібно її вивчати, боротися за її правильність і красу.

Наступну доповідь на тему: «Відношення рідна мова-мислення-культура-ідентичність» зачитала пані доктор лектор Каталін Балош (Katalin Balazs) – директор відділу словянських мов на кафедрі іноземних мов. Цікавою на мою думку була теза про те, що і мислимо і «мовчимо» ми на рідній мові. Автор також згадала наявність декількох видів діалектів, які збагачують мову, і наголосила на необхідності їх збереження. В кінці було згадано відомий вислів: «на рідній мові говорю, що хочу, на іноземній — що можу», який підкреслює безсумнівний пріоритет рідної мови в будь-якій сфері активності людини.

Останнім був виступ пана професора-доктора Маріуса Іліє Ороса, який в першу чергу похвалив організаторів цього заходу за ініціативу, яка означає розширення тематики наших зустрічей з чисто культурної сфери до ключових проблем нашої епохи. Бо до таких відноситься тема рідної мови на думку автора. І хоча доповідь пана Ороса мала назву: «Перша мова — друга мова» автор спочатку висловив свою незгоду з деякими тезами своїх попередників. Не завжди мова являється єдиним елементом збереження національної ідентичності. Він розглянув приклад столітнього співіснування слов’янської і румунської мови на території сучасної Румунії. Протягом століть словянська асимілювалася у румунській мові, збагативши її. І цей процес можна вважати природнім. Було заторкнуто такі сучасні процеси як міграція, глобалізація і їх вплив на вживання рідної мови.

На завершення приємної і обґрунтованої полеміки учасників зустрічі вже згадана раніше група «Жар-птиця» створила сценку з життя українців з Мараморського повіту, де вони органічно поєднали вірші та вислови про любов до рідної мови з народними танцями і піснями. Найкумеднішою була сцена, де всі її учасники говорили на властивому їхнім селам говорі. Використання румунських, угорських чи навіть єврейських слів в українській мові, чужих граматичних структур робить цей транскарпатський говір дуже оригінальним, своєрідним, веселим, а часом і зовсім незрозумілим.

Олесь Гончар сказав: «Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків. Мова — це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна художня, інтелектуальна діяльність народу.» З цим не можна не погодитися. Я хочу додати лиш одне – залишаймося відкритими перед світом, зберігаючи водночас власну культурну самобутність та розмаїття українського слова. (Ольга Сенишин )