Основні виклики у 2025 році
Війна в Україні, ситуація на Середньому Сході, повернення Дональда Трампа в Білий дім, вибори у Франції, Німеччині та Польщі, повторні президентські вибори в Румунії - це події, якими позначений 2025 рік.
Коріна Крістя and Василь Каптару, 15.01.2025, 11:39
Війна в Україні, ситуація на Середньому Сході, повернення Дональда Трампа в Білий дім, вибори у Франції, Німеччині та Польщі, повторні президентські вибори в Румунії – це події, якими позначений 2025 рік. Рік, в якому Європейський Союз, котрий протягом 80 років був абсолютно переконаний, що велика війна в Європі більше не повториться, мусить надалі шукати відповідні відповіді на збройну агресію Росії проти України. Створений як організація, покликана управляти миром, ЄС у 2022 році опинився перед суворою реальністю, коли Російська Федерація спровокувала війну в Україні. Конфлікт, який триває вже майже три роки і невідомо, коли і як він завершиться.
Шок для Європи став шоком для континенту, який усвідомив загрозу повторення великої війни, – каже професор Дан Дунгачу. Він стверджує, що суть нинішньої проблеми полягає в реакції Європейського Союзу, Європи, в цілому, на дії Російської Федерації. Тому що проблема не тільки в тому, що Росія брязкає зброєю, в тому числі ядерною, щоб вплинути на Захід, проблема в тому, що робить Європейський Союз і як він бачить себе в цьому дзеркалі російської агресії проти європейської держави, в даному випадку України. Саме з цього починається велика реакція Європи, яка може бути позитивною, але може бути і негативною, на тему європейського проєкту, який є по суті проєктом управління миром.
Які уроки винесла Європа до цього часу? Зокрема, що відносини, взаємодія, контакти, економічні зв’язки, які сприяли посиленню миру, адже ЄС був сформований після Другої світової війни на базі економічної співпраці Франції та Німеччини, що заклало міцні засади довготривалого процвітання, миру і безпеки, все, що Євросоюз являв собою і просував протягом кількох десятиліть, у 2022 році пішло нанівець, – вважає професор Дунгачу «Зв’язки більше не означають забезпечення миру, економічні відносини більше не ведуть до безпеки. Навпаки, зв’язки, взаємозв’язки, взаємодія можуть призвести до війни. Звідси від’єднання від Російської Федерації, потім від’єднання від Китаю і так далі. Великий виклик для Європейського Союзу полягає в тому, що він повинен переосмислити себе в самій своїй суті. Другий виклик, менш помітний, полягає в тому, що ЄС, який був створений як постнаціональний проєкт – не обов’язково антинаціональний, але постнаціональний – сьогодні прокидається до реальності, яка є гостро національною, через війну в Україні. Адже опір України російській агресії – це передусім національний опір. Україна переосмислює себе, наново винаходить себе, розвивається і так далі. Отже, це два головні виклики, з якими в тій чи іншій формі має впоратися Євросоюз. Те, наскільки він впорається з ними, очевидно, буде мірилом здатності ЄС продовжувати цей проєкт, який розпочався дуже давно, але який сьогодні, можливо, стикається з найбільшим викликом.»
У цьому контексті 2024 рік показав, що Європа усвідомила справжній масштаб загроз, які йдуть зі Сходу, зрозуміла необхідність зміцнення відносин між Францією, Німеччиною, Великобританією і всією Західною Європою та спільної допомоги Україні, – каже Штефан Попеску доктор історичних наук і спеціаліст з культурної дипломатії. «Не тільки перед обличчям загроз зі Сходу, але й перед викликами із Заходу, з боку великого американського союзника і стратегічного партнера. Безсумнівно, є ризик того, що в 2025 році, коли росіяни, американці, подивимося, чи українці, офіційно сядуть за стіл переговорів, ці переговори проходитимуть без європейців. 2024 рік приніс значний розрив, або остаточне розлучення між Францією та Німеччиною. Більше того, Франція і Німеччина, окрім цього розлучення, вступили в період політичної турбулентності. Що стосується Франції, то вона нагадує парламентські режими до 1958 року, коли генерал де Голль встановив “гіперпрезиденціалізм”. Що стосується інших помітних держав, таких як Іспанія та Італія, то вони не мають необхідної ваги, щоб взяти на себе ініціативу в європейському проєкті. Отже, 2024 рік постає перед нами з фрагментованим європейським ландшафтом і немає сумнівів, що Європейський Союз, європейські держави, в кращому випадку, намагатимуться позиціонувати себе по відношенню до великого європейського союзника. Саме в цьому полягає сенс цих надзвичайних перегонів європейських лідерів після повернення Дональда Трампа в Білий дім. І президент Еммануель Макрон, в минулому прихильник ідеї стратегічної автономії, зрозумів, що цей проєкт більше не може бути підтриманий і, що найбільше, на що він може сподіватися, – це посісти друге місце, стати першим серед тих, хто посів друге місце, серед союзників Сполучених Штатів Америки.»
Під кінець 2024 року війна в Україні дещо відійшла на другий план внаслідок подій на Середньому Сході, зокрема падіння режиму Асада в Сирії. На думку професора Дана Дунгачу, це стратегічна політична перемога Ізраїлю: «У практичному плані падіння Сирії сьогодні означає великий удар для Ірану, який певним чином втратив найважливіший коридор, через який він живить свою найпотужнішу маріонетку – “Хезболлу”. Що це означає? Це означає, що з того моменту, як Білий дім візьметься за цю справу, ймовірно, тому що першою буде проблема України, ми побачимо переформатування всього Середнього Сходу. Тому що те, що сталося в Сирії, очевидно, не обмежиться лише Сирією. Що буде з самою цією країною, яка багато в чому є квазі-штучною конструкцією, ще належить з’ясувати, але очевидно, що Сирія є початком надзвичайно важливих стратегічних змін. Одна з них веде до Туреччини, інша – до Ірану, третя – до Ізраїлю і так далі, і всі вони повинні бути організовані в тій чи іншій формі. Вони не можуть зробити це зсередини. Адміністрація Трампа так чи інакше намагатиметься намітити контури майбутнього розвитку подій.»
Водночас в останні місяці свого перебування на посаді президента Джо Байден прийняв, навіть якщо багато хто вважає, що запізно, визначне рішення дозволити Україні застосовувати далекобійну зброю по цілях вглиб Росії за допомогою американських ракетних систем дальнього радіусу дії, а також надати ЗСУ протипіхотні міни. Усі ці кроки нададуть новообраному президенту Трампу більше важелів впливу на ймовірні майбутні переговори між Україною та Росією. Протягом усього року, але особливо після президентських виборів, адміністрація Байдена намагалася поставити Україну в якомога сильнішу переговорну позицію. І ще до виборів, і навіть незалежно від того, хто їх виграв, здавалося ймовірним, що війна в Україні завершиться у 2025 році, який, за словами американських аналітиків, буде роком переговорів, а перемога Дональда Трампа лише прискорить переговори. Професор Штефан Попеску. «Без сумніву, що пріоритетом США є Індо-Тихоокеанський регіон і той факт, що в Індо-Тихоокеанському регіоні знаходиться єдина велика держава, яка може кинути виклик американському світовому лідерству – не зараз, а в майбутньому, через десятиліття, тобто Китай, зміцнює бажання американської адміністрації, майбутньої американської адміністрації, покласти край конфлікту в Україні, спонукати європейців взяти на себе безпекову відповідальність, в тому числі в сусідніх регіонах, не лише збільшуючи оборонні видатки, але й беручи на себе різні місії для того, щоб Сполучені Штати змогли зосередитись на Китаї. І тут слід очікувати й можливого напруження в китайсько-російських відносинах, тому що зближення Москви з Пхеньяном не обов’язково подобається Китаю або не подобається Китаю зовсім, і це дає, скажімо так, матеріал для роботи послідовникам школи Кіссінджера в Сполучених Штатах Америки.»
Отже ми маємо перед собою надзвичайно складні досьє, але такі, які залишатимуться на першому плані в 2025 році, тому що це призведе до важливіших, навіть якщо не дуже помітних, безпрецедентних змін, в тому числі на Середньому Сході, – додає Дан Дунгачу: «Буде дуже цікаво побачити, як американська адміністрація Дональда Трампа спробує підійти до справи Середнього Сходу, будучи залученою туди, але не входячи, не будучи присутньою у військовому відношенні в цьому регіоні. Тому що Дональд Трамп на початку своєї другої каденції найбільше боїться бути втягнутим у війну, що може стати прямим шляхом до невдачі для Дональда Трампа, який прагне стати найбільшим американським президентом, принаймні за останні сто років.»
Повертаючись до Європи, головним викликом залишається інформаційна та кібервійна, яку веде Росія – гібридна війна, що підживлює екстремістські тенденції. У 2025 році в Європі відбудуться вирішальні вибори – у Франції, Німеччині, президентські вибори в Польщі, повторні президентські вибори в Румунії – всі з великими ставками, нагадує Дан Дунгачу, який попереджає, що найбільшою загрозою безпеці є створення клімату, в якому російська пропаганда буде сприйматися і поширюватися. Не сама пропаганда, а шкідливий клімат, який створюється в певних суспільствах, – наполягає Дан Дунгачіу, який каже, що це був великий провал європейського мейнстріму, тому за його словами саме тут потрібно почати переоцінку європейського публічного простору, щоб зробити його більш захищеним від очевидного втручання Російської Федерації.
2025 рік покаже, чи зможуть Франція, Німеччина, Польща, цей Веймарський трикутник, подолати розбіжності у баченні та політичних пріоритетах і, звичайно, чи зможуть дві великі європейські країни, Франція та Німеччина, зміцнитися зсередини, перебудуватися й підготуватися до подальших змін з новими викликами.
