Сприйняття комунізму через 30 років

Згідно з опитуванням, через 30 років після краху комуністичних режимів у Східній Європі, 27% румунів вважають, що комуністичний режим приніс більше добра Румунії, а майже 30% оцінили, що комуністичний режим завдав країні більше шкоди.

Christine Leșcu, 25.12.2019, 04:58

Згідно з опитуванням, через 30 років після краху комуністичних режимів у
Східній Європі, 27% румунів вважають, що комуністичний режим приніс більше добра
Румунії, а майже 30% оцінили, що комуністичний режим завдав країні більше
шкоди. Так само, 34,3% опитуваних обрали варіант відповіді «Ситуація складніша.
Комунізм у 50-х – це одне, комунізм за часів Чаушеску, – це щось інше.
Інше соціологічне дослідження, розпочате в листопаді, показує, що більше
половини румунів вважають, що їм жилося краще за часів комунізму.

Такі
дослідження проводилися регулярно протягом трьох десятиліть з 1989 року по
теперішній час, даючи споріднені результати. Наприклад, через 20 років після
Грудневої революції майже половина румунів вважали, що до 1989 року їм жилося
краще, а 14% з них вважали, що для них нічого не змінилося. Незалежно від
відмінностей між результатами досліджень та методологіями, очевидно, що позитивні
уявлення про комунізм досить численні, можливо, такі ж численні, як і
негативні. Мануела Марін, дослідниця Західного університету Тімішоара
проаналізувала в кількох дослідженнях те, що стало визначатися як
ностальгією за комунізмом. Вона вважає, що для пояснення явища
ностальгії необхідно проаналізувати ті аспекти, які румуни асоціюють у
позитивній ноті з недавнім минулим.

Мануела Марін: «Я запримітила, що вони
посилаються скоріше на матеріальну частину, на добробут, який забезпечувала
комуністична патерналістична держава: від стабільності місця праці та умов
життя, які вони вважали пристойними, до того, що вони сприймали як певну рівноправність
у румунському суспільстві. Мені здається, що те, що деякі румуни цінують у
комунізмі, ретроспективно говорячи, – це насправді патерналістська держава, причетна
до життя громадян. Стосовно опитувань минулих років слід також зазначити, що
румуни не бажають повернутися до колишнього політичного режиму, з його
обмеженнями індивідуальної свободи та вираження. Вони швидше за все матимуть
змішану форму між соціалістичним добробутом та свободою, якою вони зараз
користуються.»

Насправді соціалістичне благополуччя не було справжнім добробутом. За цих
умов, як ми пояснюємо це підсолоджене сприйняття минулого? Мануела Марін
відповідає: «Ми повинні подумати, що для тих, хто жив в 1970-х/1980-х роках,
навіть для тих, хто жив в 1960-х – тому що, знову ж таки, існує різниця між
ними і комунізмом 1980-х років – коли вони мали житло у багато-поверховому
будинку, доступ до мереж електроенергії, гарячої води та стабільного джерела
доходу. Для покоління, народженого в 40-х – початку 1950-х років, це був
максимальний добробут, про який вони наважилися мріяти. 70-ті роки вважалися
роками соціалістичного добробуту, але тодішнім людям не було з чим порівняти
рівень цього добробуту. Вони пам’ятають про те, що у них було стабільне робоче
місце, що вони могли провести відпустки на морських або гірських курортах,
а деяким з них вдалося придбати пральну
машину чи телевізор. Нам потрібно зрозуміти людину, яка будучи родом із села,
оселилася в місті. Це був крок вперед для її матеріального добробуту.»

Все це було зроблено державою, тому
позитивне сприйняття комунізму – це також ностальгія за патерналістською
державою. У комунізмі все регулювалося державою: від місця праці, житла,
відпусток і навіть вільного часу. Швидка і травматична зміна економічної ситуації,
що виникла внаслідок переходу від соціалізму до капіталізму, дезорієнтувало
багатьох і залишило їх ностальгічними за формою причетності держави, що, однак,
мало свою ціну, нагадує Мануела Марін: «Людина стикалася з безліччю викликів,
які ставили під сумнів все, що вона знала про своє життя та існування. Йдеться
про те, що я називаю зникненням соціального договору. Комуністична держава – це
патерналістка держава, яка уклала таку неписану угоду з пересічним
громадянином: я забезпечую тобі основні потреби, а ти змушений бути підпорядкований
мені, виконувати рішення комуністичної партії чи держави.»

Через 30 років після краху
цієї патерналістської держави, урядовим та адміністративним структурам, які послідували згодом, здається, не вдалося замінити державну залежність на довіру до
функціональності установ, що гарантують певні права, пояснює історик Аліна Павелеску,
заступник директора
Національного архіву в Бухаресті: «Почуття добробуту та безпеки громадянина в даний час
пов’язане з почуттям довіри до інших членів суспільства, до влади та установ. І
це зрозуміло, доки відносини між громадянином та установами не спрацьовують
дуже добре у нас, бо існують стільки моментів, ще не з’ясованих в історії
останніх 30 років, які пов’язані з періодом комунізму, а також з історією
посткомуністичних років, і які полягали в увічненні після 1990 р. деяких особистих інтересів певних персонажів,
членів колишнього комуністичного апарату. Вони призводять до відсутності довіри громадян між
ними, а також громадянина до установ.»

З іншого боку, багато проблем, що
виникли в комунізмі, не були виправлені вчасно. Навпаки, вони були закріплені,
створюючи плутанину серед молоді, яка вважає їх явищем новітньої історії. Аліна Павелеску: «Дивно бачити, що багато молодих
людей або людей середнього віку кажуть, колись нам було краще, враховуючи той факт, що люди, які жили в цьому періоді, повинні знати, що в
лікарнях умови лікування були гіршими ніж зараз. Наприклад, явище хабарництва в
лікарнях було широко розповсюджене ще з 1980-х років.»

Але щоб молодші покоління засвоїли ці
речі, історію комунізму потрібно краще знати і розуміти. Тому освіта в
поєднанні із зменшенням очікувань щодо патерналістської держави можуть стати
рішеннями для молодих поколінь подолати менталітет, успадкований з комунізму. І
теж молоде покоління, як зазвичай, є джерелом оптимізму, вважає Аліна
Павелеску: «Я проявляю оптимізм, коли думаю про сьогоднішніх дітей, які живуть
у набагато відкритішому світі, ніж ми могли б собі уявити, не лише тих, хто жив
у комунізмі, а й тих, хто жив у 80-х роках у демократичних суспільствах. Навіть
якщо школа намагається обійти проблему комунізму або якщо батьки намагаються тримати
їх далеко від цього, вони приходять в контакт з великою кількістю суперечливої інформації
про ту саму тему. Таким чином, формуватиметься у них критичний дух, який
пояснить цю інформацію. Це моє джерело оптимізму: той факт, що ми живемо у
відкритому суспільстві. І щоб моє джерело оптимізму зберігалося, ми повинні
дбати про те, щоб наше суспільство було відкритим.»