«Прекрасний новий світ»

Якщо спочатку дистанційна робота розглядалася скептично, особливо з точки зору продуктивності, між часом спеціалізовані дослідження показали, що продуктивність не спала, а, навпаки, зростає.

Luiza Moldovan, 05.05.2021, 08:42

Чи ми вже живемо у «прекрасному новому світі», так як собі уявляв Олдос Хакслі на початку минулого століття, або ми прямуємо до нього? Людське суспільство,
здається, що все більш подібне на дистопію Хакслі, який передбачав світ стабільності, миру та псевдосвободи й псевдогармонії для повністю деспіритуалізованих
людей. Обмеження, введені для боротьби з пандемією коронавірусу, перетворюють людську природу тонким
способом, що на початку кризи здавалося непередбачуваним. Однак, тепер ті дивні ситуації на початку пандемії (ізоляція в будинку, обмеження свободи пересування, закриття театрів та кінотеатрів, ресторанів) почали бути нормальними, так само, як й робота вдома.

Соціолог Владимір Йонаш
знає, як змінилася робоча поведінка під час пандемії та в якій мірі впливає на людину явище психічного виснаження: «Разом
з
пандемією змінилася поведінка роботодавця та поведінка працівника. Якщо спочатку дистанційна робота розглядалася скептично, особливо з точки зору
продуктивності, між часом спеціалізовані дослідження показали, що продуктивність
не спала, а, навпаки, зростає. Роботодавцям почала подобатися ідея дозволяти працівникам якомога довше працювати дистанційно. Крім переваг щодо скорочення витрат,
пов‘язаних з орендою,
технічним обслуговуванням офісу й транспортом, роботодавці помітили, що дистанційна робота робить працівників більш ефективними і таким чином вони можуть більше
вигравати від цього нового виду праці.»

Хто міг подумати на
початку пандемії, що робота з дому в піжамі та засідання на ZOOM – це не аватар легкості, а надмірної
продуктивності, однак зі великим впливом
на психічне та фізичне здоров’я активної людини – виснаження? Той, хто працював вдома, знає, що робоче навантаження значно перевищує навантаження в офісі. Владимір Йонаш уточнює: «Працівники, зрозуміло, що побоюються втратити своє місце праці, тому вони бажають довести роботодавцю, що вони можуть працювати добре або навіть краще
вдома. І тоді, вони часто докладають більше зусиль. Вони працюють набагато
інтенсивніше, ніж в офісі, намагаються швидше закінчити проєкти, швидко виконати все, що мають зробити. І таким чином виникає явище виснаження, яке охоплює все
більшу кількість соціальних категорій, не лише лікарів, які насправді протягом цього періоду працювали без зупинки, оскільки вони
були на передовій лінії боротьби з пандемією коронавірусу. Були зареєстровані випадки виснаження у всіх інших сферах діяльності. Були
працівники, які намагались закінчити проєкти
набагато скоріше, вони
працювали без зупинок, багато працювали й вночі. Зрозуміло йде мова і про присутність сім’ї та дітей, робочий день зовсім інший. Чимало дітей постійно сидять вдома, тому що багато шкіл закриті та вчяться дистанційно, і тоді увага батьків
повинна бути спрямована й на
них, не лише на роботу. Є багато факторів, які об’єднуються, і тоді, зрозуміло, виникає явище виснаження
або
так званий синдром вигорання.»

Давні вразливості,
які ми всі відчуваємо у певні моменти своєї кар’єри набули хронічного перебігу
під час пандемії, тим більше, що ринок праці
зовсім не виглядає добре. Люди хочуть довести, що можуть працювати вдома та
поза робочим часом, щоб не втратити своє місце
праці.
Владимір Йонаш знає до чого це призводить: «З
огляду на страх, який виник і який ми всі можемо відчувати в цей період, пов’язаний
із безпекою робочого
місця, безпекою завтрашнього дня, кожен хто працює вдома, намагається довести, що може працювати так як в офісі. До появи дистанційної роботи було багато працівників, які заявляли, що хочуть
працювати вдома, кажучи, що вони можуть добре виконувати свої обов’язки, і тоді, принаймні в першій частині
пандемії, коли люди працювали вдома, багато з них хотіли довести, що вони можуть працювати добре або навіть краще. На
жаль, ця ситуація продовжилась, і, очевидно, що зусилля, які доклали багато працівників були
набагато більшими, ніж зусилля, докладені раніше, коли вони працювали в офісі. Однак ​​результати опитувань громадської думки показують, що навіть і тепер майже 60-65%
працівників хотіли б працювати вдома і після закінчення пандемії. І хоча у багатьох випадках виникає синдром
вигорання, все ж таки люди
воліють працювати вдома, адже, окрім усіх недоліків, є багато позитивних аспектів, як наприклад,
проведення більшого часу з родиною, дітьми, близькими особами.»

Дистанційне навчання донедавна здавалося абсурдним. Однак
тепер це стало щось звичайним, але має серйозні
наслідки для розвитку соціальних навичок молодих людей. Знову біля мікрофону Владимір Йонаш: «Найбільше страждають молоді особи, ті, хто на початку нового етапу життя, як наприклад студенти, які чекали на студентське життя в гуртожитку, чекали поїхати з дому до міста, де
розміщені факультети на яких вони поступили. Однак, це не відбулося, оскільки всі факультети
проводили курси в режимі онлайн. Це велика
проблема. З психологічної точки зору потрібно звертати багато уваги на це питання. Що стосується працівників, до тих пір, поки близько 65% з них бажають працювати вдома й після
закінчення пандемії, я думаю, що це свідчить про те, що багато з них задоволені дистанційною роботою.»

У цьому контексті запитання залишається: Чи ми вже в прекрасному новому світі чи лише прямуємо до нього?