Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Суспільство сьогодні » Грудень 1989 року та його вплив на румунське суспільство

Грудень 1989 року та його вплив на румунське суспільство

Monica Chiorpec, 01.01.2020, 03:48

Революція 1989 року остаточно і
безповоротно змінила долю Румунії. Падіння комунізму, яке вже почалося в інших країнах
колишнього радянського блоку, мало, мабуть, занадто високу ціну, тисячі жертв, більшість з яких були
молоді, пишучи кров’ю історію
30 років тому. Така революція не може не змінити концепцію всього суспільства з
точки зору її
власного становлення. Однак звернення до пам’яті відбувається суб’єктивно, кожен
румун згадує період до грудня 1989 року по-різному.

У Бухарестському Палаці Шуцу
відбулася зустріч, присвячена впливу особистих архівів
на імідж, який побудували східноєвропейці щодо змін
1989 року, а також щодо повсякденного життя того періоду. Ралука Александреску,доцент факультету політичних наук Бухарестського університету
розповідає: Був холод, в магазинах стояли черги …
Коли я зустрічаю людей, які говорять мені, що за часів Чаушеску було добре, я
завжди залишаюся приголомшеною, хоча є багато способів жити. Ми повинні зрозуміти, що, в першу чергу, для тих
із нас, хто тепер намагається згадувати період до 1989 року, наш досвід не є
унікальним, і його доводиться узгоджувати з переживаннями багатьох
із нас. Тому я думаю, що одним із наших блокувань сьогодні є постійний конфлікт
між тим, що означає та чи інша пам’ять. Дехто ностальгує, дхто навіть вважає культовим
період до грудня
1989 року, а для інших немислимо розвивати таку ностальгічну пам’ять про
Чаушеску та комунізм.

На рівні румунського суспільства
страх був, мабуть, найважливішим почуттям в епоху Чаушеску. Репресивний апарат, представлений політичною
поліцією Секурітатя,
став невидимим, але всюдисущим ворогом, і говорити про власні політичні переконання більшість вважала необережністю. Ралука Александреску повертається з деталями:
Дуже добре відомо, що в цій манері, в якій багато з нас були виховані, взагалі не бажано нікому говорити про бесіди, які ви чули в будинку. Для мого покоління, для того, хто йде
за мною, і особливо для тих, хто перед нами, все це проблема, тому що ми живемо і формуємось, може, не усвідомлюючи
цього, в державі бінарності і з самим собою, але також і з публічним простором,
з визначенням публічного простору і всього того, що означає причетність до
публічного простору, що іноді обумовлює нас, не усвідомлюючи цього.

І момент Революції змінив свідомість
і визначив життя тих, хто вижив. Шлях до демократії був відкритий знищенням
страху. Румуни здобули одне з найважливіших прав: свободу слова. Ралука
Александреску: «Досвід 1989 року був дуже прямим. Пам’ятаю, що 21 грудня я
збиралась вийти в місто зробити різдвяні покупки. Кожен, хто пам’ятає, що це
могло тоді означати, знає, що це був лише привід трохи вийти з дому. Ми
зустрілися з моїм братом і сестрою на Університетській площі, де люди уже почали скандувати. Я добре пам’ятаю, що в 14 років я намагалась кричати «Геть комунізм!» та «Геть Чаушеску!», там, на Університетській
площі, і звук не виходив. Але коли я закричала всередині себе, це той момент, який я пам’ятаю як
свою маленьку внутрішню революцію».

Зустріч, присвячена пам’яті Революції
та її впливу на сучасне румунське суспільство, була спричинена виставкою,
влаштованою
американським фотографом Едвардом Серотта, який у ті грудневі дні збирав дані, обдуривши політичну
поліцію, про вуличні
події, як він робив це в Болгарії, Угорщині, Чехословаччині,
Польщі та Німецькій Демократичній Республіці. Пояснює Адріан Чофленке, директор Центру вивчення єврейської
історії в Румунії та член коледжу із Вивчення архівів політичної поліції
Секурітатя: «Едвард
Серотта мав
більше свободи пересування, ніж, наприклад, Ане Апплбаум, яка приїжджає в 1989 році до
Румунії разом з журналістом BBC, коли співробітники політичної поліції
зустріли їх намагаючись перешкодити їм зустрітися з кількома дисидентами та
побачити важливі місця, які стосувались антикомуністичного дисидентства. В основному, двоє закордонних
журналістів мало що робили, всюди вони ходили з співробітниками політичної
поліції. У випадку
Едварда Серотти йшлося
про пастку, куди вони потрапили. Можна було побачити, як зростає їх нервозність,
коли вони виявляють, що містер Серотта, скоріше, цікавиться єврейськими
громадами Румунії, пам’яттю про Голокост.

Виставка 1989 – рік, коли Європа стала
сама собою
відкрита в Бухарестському музеї
у партнерстві з Австрійським культурним форумом, розповідає не стільки про падіння комунізму,
скільки особливо про посилення в колективному розумі думки про свободу.
Румунське суспільство все ще перебуває у постійній перебудові з точки зору
сприйняття, менталітету та здатності звертатися до пам’яті.