Чума та засоби її лікування в румунському просторі XIX-го століття

Довгі роки Європу турбували спалахи чуми, які забрали життя десятки мільйонів людей.

Steliu Lambru, 11.03.2019, 08:24

Довгі роки Європу турбували спалахи чуми, які забрали життя
десятки мільйонів людей. У XVIII-XIX століттях, чуму називали «чумою Леванту»,
«чумою Валахії» та «липкою хворобою» та вважали її одним з найнебезпечніших
захворювань через рівень смертності та відсутність лікування. Щурячі блохи були
основними носіями страшної хвороби, бубонна форма чуми будучи найбільш поширеною. Чума мала специфічні ознаки, такі як гостре підвищення температури
тіла, утворення бубонів, блювота, кровотеча, галюцинації, які в кінцевому
підсумку призводили до смерті.

Чума не була постійно присутня в
румунських князівствах, до речі вони не були джерелом її спалаху. Цю хворобу
привозили до румунських князівств купці, солдати, паломники та інші подорожуючі
зі Сходу, які носили блохи на їхньому одязі та на товарах або корабельні та
караванні щурі. Сорін Грігоруце історик Ясського історичного інституту імені
А.Ксенопола написав книгу про чуму та засоби її лікування: До XIX-го
століття стверджувалося, що спалахи чуми були наслідками різних порушень у
природі через низку астрономічних чинників таких як: кон’юнкція планет,
затемнень, комети а також землетруси і повені. Чуму вважали божественним
покаранням людей за безліч гріхів. На початку XIX-го століття, жителі
румунських князівств та влада почали враховувати і роль людей в поширенні чуми.
З плином часу та після боротьби з кількома епідемічними хвилями, ряд емпіричних
досліджень допомогли у застосовуванні ряд заходів проти епідемії, серед яких
втеча або виведення хворих за межі населених пунктів .

Жителі міст і сіл боялися заразитися і закривалися в своїх
будинках. Чума була зокрема зафіксована у містах. А заходи, вжиті владою,
сьогодні можна вважати зокрема репресивними. Сорін Грігоруце:
Усвідомлюючи, що людський натовп збільшує ризик поширення хвороби,
органи влади вжили суворих заходів для обмеження контактів між людьми.
Припинили діяльність судів, закрили школи, церкви, кав’ярні, обмежили торгівлю
та вуличний рух, особливо вночі. У 1785 році господар наказав закрити кав’ярні,
але каву можна було продати біля вікна. Що стосується обмежень руху на вулицях,
то вночі це було обумовлено тим, що тоді хворих і померлих вивозили за місто.
Таким чином намагалася зменшити емоційний ефект на решту людей.

Іншим заходом проти чуми була ізоляція. Деталі подає Сорін Грігоруце:
Ізоляція будинків, де були хворі був іншим заходом, який був вжитий
владою. По-перше відбулася ізоляція хворих, фактично вони були замкнені в своїх
помешканнях. Хочу уточнити, що цей метод не застосовувався тільки в Румунських
князівствах, він був вжитий по всій Європі. Якщо хтось виживав то добре, якщо
ні, то всі мешканці будинку хворіли та помирали. Інша форма ізоляції
передбачала вилучення як хворих, так і здорових людей з будинків для
дезінфекції. Це передбачало вентиляцію та прибирання помешкання, але могло бути
і часткове або повне знищення будинку через вогонь, який вважався очисним
агентом. Штефан Епіскупеску, на думку якого чума була духом
смерті, нагадував в 1824 році, якими були засоби лікування від чуми. Цитую
із його нотаток: «З усіх ліків вода, оцет та вогонь є найсильнішими проти
чуми. Вода очищає липкоту, пара оцту послаблює гострість липкоти і відсікає її
отруту, а вогонь притягує дух чуми та випалює його.

Найбільш ефективним методом боротьби з чумою на Заході був карантин. Перший
європейський карантин був улаштований у порті Рагуза. Кожен корабель, що
прибував зі Сходу, проходив поза містом 40-дений карантин. Ідею перейняли інші
європейські порти та міста. На суші австрійський санітарний корд був
надзвичайно ефективним. Він був організований на структури військового кордону.
Проте російський карантин був тимчасовим, він тривав лише під час епідемії і
був в значній мірі неефективним. Карантин з’явився й в румунському просторі,
але зі скромними результатами. Сорін Грігоруце: Не усвідомлюючи причини поширення чуми, поступово всі заходи, які стосувалися ізоляції
хворих або тільки підозрюваних у хворобі, дали певні результати. Наступним кроком була перевірка та ізоляція протягом декількох днів тих, хто
приїжджав з районів, що постраждали від чуми з країни або за межами країни. Водночас, була розроблена система квитків, які посвідчували стан
здоров’я, для підтвердження того, що подорожній прибув з районів, які не
постраждали від чуми. Таким чином появилися внутрішні і зовнішні карантини. У
внутрішніх документах ці карантини носили назву лазарети. Ці ізоляційні місця
організовувалися спеціально на основних пунктах входу до великих міст або сіл.
Кілька будинків було найнято для осіб, які були відправлені для карантину та лікувального персоналу.

Чума зникла з Румунських князівствах у середині XIX століття після
появи держави та державних кордонів.