Фронт національного порятунку
22 грудня 1989 року, разом з падінням комуністичного режиму на чолі з Ніколає Чаушеску, зникає Комуністична партія.
Steliu Lambru, 28.12.2015, 03:51
22 грудня 1989 року, разом з падінням комуністичного режиму на чолі з Ніколає Чаушеску, зникає Комуністична партія. Фронт національного порятунку був створений як організм, який повинен був вибрати Румунію з економічного маразму, та за допомогою якого суспільство могло розраховувати на реконструкцію країни.
Фронт національного порятунку з’явився влітку 1989 року з ініціативи опонентів режиму Чаушеску. Серед його найважливіших членів були Іон Ілієску, генерал Ніколає Мілітару, Сільлвіу Брукан та Вірджіл Мегуряну. За кілька місяців до останнього з’їзду Комуністичної партії в листопаді, Фронт направив листи протесту, проти режиму Чаушеску, Радіо Свобода. Втеча Чаушеску з Бухареста, 22 грудня, залишила відкритим місце, яке зайняв Фронт національного порятунку та Іон Ілієску. Політолог Йон Станомір розповідає про обставини, в яких Фронт національного порятунку з’явився на сцені: Фронт національного порятунку був партією, яка заперечувала свої витоки. У країнах Центральної та Східної Європи відбулось явище трансформації комуністичних партій на соціалістичні та соціал-демократичні партії. Упродовж часу цей процес був доброчинним для демократії в тому сенсі, що всередині колишніх комуністичних партій з’явились ті реформаторські сили, які були здатні взяти на себе іншу політичну програму. У Румунії Комуністична партія померла разом з Ніколає Чаушеску, яка, до речі, відродилась разом з Іоном Ілієску, тому що її зникнення, як назва, дозволило врятувати більш низькі ешелони партії-держави, і зберігання синтагми партії-держави, яка була брендом епохи Чаушеску. Комуністична партія під Чаушеску була синтезом етатизму та ксенофобії, саме етатизм і ксенофобія дали можливість комуністичним структурам перетворити їх на структури Фронту національного порятунку.
Незважаючи на те, що румуни сильно підтримали Фронт національного порятунку, який перетворився на партію, його політики завжди відчували комплекс неповноцінності перед опозиційними політиками, як наприклад Корнеліу Копосу. Але після фізичного зникнення небагатьох політиків, які вижили комунізму, румунський політик 2000-х років був модельований за зразком Фронту національного порятунку. Іон Станомір: Іон Ілієску і Траян Бесеску походять з Фронту національного порятунку. Еміль Константінеску не був членом цієї політичної родини, але, на жаль, йому не вдалось роздробити структуру Фронту. Бесеску дійсно є незвичайним випадком, тому що він є членом Фронту через популістські розміри, але антифронтом за здатністю розчленування Фронту національного порятунку у сфері правосуддя. Ось парадоксальний факт, спадщина Бесеску є саме спадщиною проти якої деколи виступає колишній президент у своїх заявах, тобто проти зміцнення судової системи і створення полюса антикорупції в Румунії.
Могла мати Румунія іншого лідера в 1989 році? Іон Станомір: Я б сказав, на жаль, що Іон Ілієску був неминучим. Іон Ілієску є фігурою, яка втілює всю ненависть румунів і всіх їхніх спотворених надій: ненависть до тих, хто відрізнявся від них в тому сенсі, що політично витримали або не поділяли ідеали егалітаризму, і спотворені надії, тому що Іон Ілієску був продавцем ілюзій. Він забезпечив румунам сурогат демократичного розвитку. Не слід забувати, що приватизація, яка була зроблена пізно була втраченою приватизацією, і нездійснення приватизації та процесу реструктуризації в значній мірі є історичною невдачею, за що вину несе Іон Ілієску і його режим.
Не можемо говорити про Фронт національного порятунку без Іона Ілієску, адже в 1990 роки вони довели, що були нерозлучними. Але величезний капітал довіри до Ілієску перевищив довіру до Фронту, і був більш міцним. Незважаючи на все це Іон Станомір вважає, що між Фронтом національного порятунку і Іоном Ілієску не було ніякої різниці в політичних термінах: Іон Ілієску є Фронтом національного порятунку, а Фронт є Іоном Ілієску. Іона Ілієску слід сприймати більше ніж видатну особистість, він є синдромом румунського суспільства, подібно тому, як Ніколає Чаушеску був невід’ємною частиною румунського суспільства. Це дуже важливо для румунів, щоб тверезо дивились на своє минуле і взяли його на себе, як цього намагалися інші європейські народи. Франція не є тільки генерал де Голль і маршал Петен, це і Лаваль. Німеччина є не тільки фон Штауффенберг, є і Геббельс. Так і Румунія, яка не є тільки Корнеліу Копосу, Ана Бландіана, Дойна Корня, вона є батьківщиною і тих, хто в червні 1990 року аплодували шахтарів. Такою є дійсність, і після майже 3-ох десятиліть, ми зобов’язані дивитися в обличчя дійсності.
Але Фронт національного порятунку був партією, яка складалась з різних структур, і не вистояла перед плинністю часу та політичною зрілістю. У 1992 році відбувся єдиний розкол у Фронті, але яикй був вирішальним. Консервативне крило, що грутувалось навколо Іона Ілієску стало Демократичним фронтом національного порятунку, предок нинішньої соціал-демократичної партії, і реформістського крила, яке зберегло своє первісне прізвище, між часом стало Демократичною партією..
