Фальшиві карти в комуністичній Румунії
Комуністичний режим використовував усі засоби для замовчування своїх опонентів. А пасивних, які роздратовані намагалися втекти до західного вільного світу, знеохочував різними способами...
Steliu Lambru, 28.06.2021, 01:04
Комуністичний режим використовував усі засоби для замовчування своїх опонентів. А пасивних, які роздратовані намагалися втекти до західного вільного світу, знеохочував різними способами: від розстрілу на місці та засудження до позбавлення волі до методів маніпуляцій та шантажу. Комуністичний кордон, символізований Берлінською стіною, буквально вбивав людей холоднокровно. Але кордон також повністю використовував непропагандистську брехню, більш витончену, ніж фізичне насильство. Однією з форм тонкої брехні була фальшива карта.
У вересні 1965 р. на консультативній конференції соціалістичних держав, що відбулася в Москві, було вирішено, що карти соціалістичних країн слід фальсифікувати, спотворювати та друкувати неточно. Режим вважав, що обдурення тих, хто хоче втекти, шляхом розповсюдження фальшивих карт, які вабили їх до лап репресивного апарату, замість того щоб показувати їм шлях до свободи, було кращим методом ніж фізична ліквідація. У Східній Німеччині була найбільша потреба в цих картах – потреба, якою зайнялася страшна спецслужба Штазі. Але румунська колишня політична поліція Секурітатя теж не поступилася і навчилася цій практиці.
Німецький культурний центр у Бухаресті організував виставку Фальшиві карти з картографічними документами з архівів Штазі та Секурітатя. Факсимілі фальшивих карт з колишньої Німецької Демократичної Республіки та колишньої Соціалістичної Республіки Румунія були виставлені, щоб показати методи зриву планів тих, хто намагався позбавитися гніту комуністичного режиму. Куратор цієї виставки Адріан Буга зазначив, що фальшива карта до 1989 року мала головну функцію придушення свободи пересування: «Я поставив би знак рівності між картою та знаннями. Коли прибуваєш на нову територію, незалежно від того, йдеться про цю планету чи про позаземний простір, ці знання можна використовувати. І тоді, хто має ці знання, хто має такий план, хто має цю карту, може керувати. Водночас, якщо знаємо, як керувати цією інформацією, і не хочемо, щоб вона потрапила до рук ворогів, то підробляємо її. Інший аспект підроблених карт полягає в тому, що вони вводять в оману, коли ви хочете втекти з певного простору і потребуєте вказівок. Карта дорівнює орієнтації, інформація повинна надходити з джерела, яке ми вважаємо достовірним. Це дуже надійне джерело фальсифікується і використовується нам на шкоду».
Фейкова карта режиму повинна була змінити внутрішню карту особистості. Вона фальсифікувала не лише топографію, але й уявлення та вірування про зовнішній світ. Адріан Буга: «З певних точок зору можна сказати, що сфальсифікована карта властива закритим тоталітарним режимам. Після того, як режим контролює і хоче гнобити та тиснути на громадян у певному місці, він повинен фальсифікувати кордони та фальсифікувати спосіб сприйняття людьми місця та інших місць зовні. Потрібно сфальсифікувати інформацію про те, наскільки погано живеться поза матрицею, в якій режим хоче утримувати людей, і наскільки добре живеться їм всередині цієї матриці».
Яким був механізм підроблення карти? Адріан Буга каже, що фальшива карта – це навмисне зіпсування точно складеної карти: «Були стандартні карти, топографічні карти, з яких можна було дізнатися більше інформації про міста, будівлі, вулиці, про тип ґрунту, про ріки. Стандартні карти були секретними, ніхто не мав до них доступу, їх було досить важко отримати. У публічному просторі були лише туристичні карти з певними місцями, видаленими або підробленими. Отже, ви підходили до місця з картою в руках і виявляли, що місце було зовсім іншим: або там був нерівний ґрунт, який не з’являвся на карті, або річки були переміщені через те, що на територію могла вторгнутися чужа армія, або в прикордонній зоні, щоб люди не дуже добре знали терен, і спроба втекти була б якомога складнішою».
Колишня румунська політична поліція Секурітатя не складала фальшивих карт у справжньому розумінні цього слова, а вдалася до чогось набагато простішого: допиту перехоплених людей. Адріан Буга: «У нас не має підроблених карт, а лише карт з маршрутами, якими люди нелегально втікали з Румунії. Упіймані повинні були намалювати саме ті місця, через які вони намагалися втекти. Секурітаті довелося дуже добре знати топографію, вводити в оману та стримувати спроби втечі. Мова йде про західний кордон, прикордонну зону з Угорщиною та югославський кордон на Дунаї. Було багато місць, через які можна було врятуватися. Є багато свідчень про це, і я маю на увазі особливу книгу про гімнастку Надію Команеч та Секурітатю. Дуже цікаво Надя описує цей маршрут та її провідника, місцевого пастуха, який не знав відбитка на землі. Вони діставалися до усіляких сільськогосподарських угідь, ярів та річок, яких вони не знали».
Дослідження архівів виявило, крім помилкових топографічних карт, ще інший тип карт: особисту карту індивідууму та його приватного простору. Десятки тисяч опонентів були відстеженні за допомогою карти-робота, карти, яка знала будинок переслідуваного, його сім’ю та їх розпорядок дня.