Сіль у румунському доісторичному просторі
Разом з професором історії Каролем Кипіце розглянемо декілька аспектів стосовно важливої ролі солі у житті доісторичних людських громад
Steliu Lambru, 28.01.2013, 12:01
У карпатському і позакарпатському просторах є найбільші поклади солі з Європи. Археологи дійшли висновку, що сліди доісторичного періоду соляних шляхів карпатського басейну в напрямку заходу й півдня Європи стверджують достовірність теорії, згідно якій початкова європейська ідентичність пов’язана саме із торгівлею солі.
У Римі існував шлях солі — via salaria — що забезпечував місту постачання солі. Існують теорії стосовно того, що римська експансія та завоювання античної Дакії були не лише винятковою політичною ціллю, але й передбачали контроль її ресурсів. Крім золота, римляни шукали ліпшого доступу до покладів солі. Навіть у Бухаресті, вже ближче до нашої епохи, а саме з періоду Середньовіччя існує доказ важливої ролі солі у економічному житті румунського простору, а саме бульвар Drumul Sarii (Соляна дорога).
Сіль, безперервна історія, яка бере свої початки ще в доісторичний період, належить до досить мало численних пам’яток давнини, з якими стикаємось ми нині. Доісторичним періодом ми вважаємо матеріальну і духовну культуру і цивілізацію людини з моменту її появи, створення перших міст та винайдення письма, майже 5 мільйонів років тому. Карпатський простір був головним джерелом солі для європейців.
Разом з професором історії доісторичного періоду Історичного Факультету Бухарестського університету Каролем Кипіце, розглянемо декілька аспектів стосовно важливої ролі солі у житті доісторичних людських громад: ”Сіль обумовлює переважну більшість живих організмів, вона є необхідним елементом процесів електролізу, що забезпечує функціонування організму. Незважаючи на те, що йдеться про процеси окислення або редукції, сіль забезпечує стан здоров’я організмів. Сіль була важливою не лише для людських громад, що проживали на румунському просторі, але й, зокрема для культур французького простору. Ми посідаємо досить солідні археологічні аргументи щодо видобування солі ще 10.000 років до нашої ери, як і спочатку видобування покладів кам’яної солі, завдяки існуванню довгочасної традиції експлуатації скельних порід. Отже, технологія була доступною й на цьому рівні. У румунському просторі, в Трансільванії, у регіоні Ковасна, як і в регіоні Вилча (Волощина) знаходимо докази видобування кам’яної солі, що датується 1.800 роком до нашої ери. Цікавою є асоціація культур бронзового віку досить розвинутих й багатих з присутністю важливих покладів солі. Емблематичною у цьому відношенні є культура Серата Монтеору. Ця культура значно розповсюдилася у напрямі Центральної Європи та Півдня Дунаю. Ще яскравішою є, як нам відомо, досить численно заселена зона Вилча з археологічними розкопками Бурідава.”
Сіль, яку здобували у покладах Карпатської дуги спрямувалася далі у двох напрямках: на захід і північний захід та на південь і південний схід. Більш конкретно про це розповість пан Кароль Кипіце: ”Якщо ми розташуємо на карті центр видобування солі відповідно до центрів виробництва та поширення кераміки, найбільш очевидної форми археологічного доказу, помітимо, що румунський простір забезпечував кам’яною сіллю два важливих у процесі формування європейської культури простори. З одного боку це напрям з Трансільванії в Угорщину, Словаччину, далі у німецький простір, традиційно позбавлений солі. Натомість, це забезпечувало притік міді з Центрального європейського регіону й сприяло формуванню певних цікавих культур бронзового віку на території Румунії, як наприклад, культура Віттенберг. З іншого боку, орієнтуючись також на центри гончарного виробництва, помічаємо зв’язки з південно-дунайським простором. Йдеться, особливо, про регіон Далмації, Західні Балкани, Фракію. Цікавим є й той факт, що ці напрямки зі сходу на захід та з півночі на південь співпадають з напрямком пересування останніх хвиль індоєвропейських кочовиків, що спричинилося до формування індоєвропейських народів на румунському просторі. З досить серйозних досліджень нам відомо, що це були переважно пастуші племена індоєвропейців. Також відомо, що між пастушими племенами й наявністю кам’яної солі існує зв’язок. Отже, все це наводить нас на думку, що солі румунських покладів належить фундаментальна роль у створені культурного горизонту кінця європейського доісторичного періоду.”
Сіль карпатських покладів була не лише необхідністю.Вона вважається одним з початкових форм зв’язків між людськими громадами та окремими особами, що знаходились на великих відстанях одні від одних. Послухаймо пана Кароля Кипіце: ”Можливо румунський простір не займає центрального місця в генезисі європейських народів, існували різні центри етногенезу. Однак, порівняльно із золотом, румускій солі належить переважна роль у процесі культурної дифузії певних спільних європейських культурних рис. Сіль є у певній мірі більш ймовірним чинником створення коридору руху ідей, орнаментальних зразків, предметів, населення. Без золота можна справитися, чого не можемо сказати щодо солі. Крім того, значним для румунської солі є обсяг її покладів, як і доступність досить легкої експлуатації цих покладів, яка не вимагає глибинних небезпечних котлованів. Проблеми з’явилися пізніше, коли у видобуванні застосовували воду, отже почали утворюватися небезпечні котловани. Однак, довгий час добування солі здійснювалося як у звичайних кар’єрах.”
І нині, після мільйонів років експлуатації, резерви солі карпатського басейну ніби невичерпні, отже експлуатація цих покладів продовжується, сіль для сучасної людини є лише харчовим виробом. У сучасних умовах вона втратила свою важливу роль сполучника різних людських громад, залишилась лише припарою до страви.