Спогади про Бринкуша
Константін Бринкуш є, мабуть, найбільш відомим у світі румунським митцем. Жоден з інших румунів не отримав стільки відзнак, не користався такою всесвітньою повагою.
Steliu Lambru, 07.07.2014, 04:31
Константін Бринкуш є, мабуть, найбільш відомим у світі румунським митцем. Жоден з інших румунів не отримав стільки відзнак, не користався такою всесвітньою повагою, як Бринкуш, ім’я якого, як ніякого іншого румунського артиста, усвідомлюється невід’ємно із скульптурою. Ім’я Бринкуша фігурує на перших місцях списків митців та їхніх мистецьких творів усіх часів.
Однак, Константін Бринкуш не належав до любителів популярності. Навпаки, це була сувора, цілком захоплена своєю працею людина, досить стримана у стосунках з іншими людьми та з пресою. Саме цим пояснюється відсутність записів інтерв’ю з ним, нечисленні також кінозйомки. Бринкуш, однак, залишився у пам’яті знайомих з ним людей, у пам’яті його сучасників. Центр усної історії Румунського товариства радіомовлення записав інтерв’ю з цими людьми, придбав також записи з інших архівних джерел. Джордже Опреску, за фахом мистецький критик, був одним із знайомих Бринкуша.
У 1963 році він розповів Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення про дві зустрічі з Бринкушем. Перша мала місце після Першої світової війни у Паризькій майстерні митця, де Бринкуш мешкав півстоліття з 1907 до 1957 року, коли він і помер: ”Майстерня Бринкуша, досить простора, була повністю завантажена колодами старого дерева. Ширина деяких з них сягала 50-60 сантиметрів, а довжина кілька метрів. Ці колоди Бринкуш придбав у одному з сіл Британії. Отже, ці колоди “очікували зустрічі з митцем”. Складалося враження, що ти потрапив у печеру, десь під землю, де циклоп прагнув перетворити ці колоди, на диво людства, у мистецькі твори. Оскільки я, на той час, захоплювався Вагнером та його міфологією, ця майстерня Бринкуша зовсім не здавалася мені чимось незвичайним.”
У 1937 році Опреску повернувся у Париж і знову відвідав митця, який на цей раз видався йому трішки відмінним, як і його майстерня: ”На цей раз характерними для майстерні митця були не деревяні колоди, а каміння та лощені метали. Його твори були розміщені на рухомих платформах, що переміщалися за допомогою електроапаратури, здивували мене у певній мірі несприятливо. У щонайменше двогодинній бесіді під час обіду даного Бринкушем, розмова йшла саме про побачене мною там. Як і під час першої зустріч, так і тепер його селянська шляхетність, елегантність рухів цієї невисокої, але міцної людини, справляли незабутнє враження. Надзвичайними були його очі, маленькі, які свідчали про те, що митець сягнув розуміння справжнього мистецтва.”
Діспре Палеолог, журналіст Радіо Румунія у період Другої світової війни, втік після радянської окупації до Парижа. Будучи студентом у Парижі почав відвідувати Бринкуша, який був колегом факультету з його батьком: ”Студентські роки вони провели разом. Вони були, як кажуть в Олтенії, нерозлучні друзі. Мій батько буз екзегетом Бринкуша, йому належать перші 4-5 книжок, присвячених Бринкушу. Останню з них я надрукував власним коштом французькою мовою. Ця книжка викликала інтерес у культурних колах Парижа й користувалася успіхом у середовищі найвідоміших знавців мистецької творчості Бринкуша. У свою чергу, Бринкуш дружньо поставився до студента, який шукав засобів існування в Франції. “Слухай, хлопче, май розум, тримайся якомога далі від румунської дипломатичної місії, – сказав він мені. Бринкуш допоміг мені своїми порадами, неодноразово запрошував мене у гості. Щонайменше 5-6 разів з нагоди вищезгаданої книжки та, зрозуміло, внаслідок дружніх стосунків з моїм батьком, я мав з ним цікаві бесіди. Бринкуш уникав зв’язків з представниками румунської дипломатії, не бажав спілкуватися з румунською громадою, у середовищі якої подібно іншим громадам існували різні групи: антикомуністи, демократи, прихильники лівого спрямування та незначна група комуністів. Я, у свою чергу, подібно Бринкушу, уникав зв’язків з румунською громадою.”
Офіцер та професор Вірджіл Койфан пригадує свято біля памятників Бринкуша в 1938 році у місті Тиргу Жіу: “Ми зібралися у парку міста Тиргу Жіу, де очікували префекта. Директор початкової школи місцевості Тісмана, Кібіца, зустрівся з Бринкушем. Він розмовляв з Бринкушем по-дружньому, не знаю, можливо мав з ним родинні або дружні стосунки: “Маєстро, мешканці Горжа вважають, що ви позбиткувалися над ними, розмістивши тут ваші мистецькі твори” — сказав йому. “Так твердять суперники пана Тетереску” — відповів йому Бринкуш. Далі він відмітив, що родина Тетереску допомогла йому здійснити ці твори. Саме Аретія Тетереску настоювала на тому, щоб він створив для Тиргу-Жіу хоча б один памятник.”
Ні для кого не є секретом той факт, що митці нерідко невизнані сучасниками, особливо тими, які не є спеціалістами. Однак, це не робить їх менш надзвичайними, а навпаки, сприяє їхній популярності.
