Румунія та стипендії для студентів з країн, що розвиваються

З початку 1960-х років Румунія почала шукати власну закордонну політику, одним з напрямків якої став Глобальний Південь, або Третій світ, як його тоді називали. Країни Глобального Півдня потребували не лише інвестицій, але й знань та...

Steliu Lambru, 13.11.2023, 07:06

Після
1945 року деколонізація світу та поява
нових незалежних держав з
колишніх колоніальних імперій змінили
міжнародні відносини. В Африці, Азії та
Океанії, які разом з Латинською Америкою
складали те, що ми зараз називаємо
Глобальним Півднем, з’явилися державні
утворення, що представляли волю нових
націй. Вони слідували як новим моделям
розвитку, часто в опозиції до колишніх
метрополій, так і старим практикам, які
вони успадкували. На шляху розвитку
новим державам допомагали не лише
західні держави, але й соціалістичні
європейські держави, зокрема Румунія.

Розташована
в частині Європи, окупованій радянськими
військами після 1945 року, Румунія була
керована
політичним режимом, з домінантною Комуністичною партією.
Зовнішні відносини соціалістичної
Румунії більше 10 років копіювали
зовнішньополітичні напрямки Радянського
Союзу. З початку 1960-х років Румунія
почала шукати власну закордонну
політику, одним з напрямків якої став
Глобальний Південь, або Третій світ, як
його тоді називали. Країни Глобального
Півдня потребували не лише інвестицій,
але й знань та кваліфікованих фахівців,
а їх можна було здобути лише через
освіту. Тож стипендії, надані румунською
державою, були одночасно і формою
гуманітарної допомоги, і допомогою для
розвитку.

У
доповіді експертів Міністерства
закордонних справ у Бухаресті 1961 року
прийом іноземних студентів розглядався
як ефективний засіб наближення до країн
їхнього походження. Таким чином, РКП
мала на увазі побудову культурно-освітньої
дипломатії, платформи для майбутніх
політичних відносин. Історик Штефан
Босоміту дослідив архіви і виявив, що
стипендії існували з кінця 1940-х років:
Стипендіальні програми існували
практично
протягом усього періоду комуністичного
режиму.
Партія давала стипендії навіть у 1950-х
роках, але не дуже багато. Стипендії
отримували переважно партійні активісти
визвольних рухів або так званих братніх
партій. Багато з тих, хто отримував
стипендії у 1950-х роках, були також
біженцями. Були потоки біженців: після
війни в Греції, потім після пожежі в
Кореї, і ця тенденція продовжувалася.

Після
1970 року стипендіальні програми
соціалістичної Румунії також були
спрямовані
до Африки. Було доступно
близько 250 стипендій на основі заявок,
поданих заздалегідь дипломатичними
представництвами країн, що розвиваються,
у столиці Румунії. Штефан Босоміту каже,
що важливими були не лише університетські
стипендії, хоча на них виділявся
найбільший відсоток:
Окрім
стипендіальних програм для навчання в
університетах та аспірантурі, Румунія
також надавала стипендії для
професійно-технічного навчання в
навчальних
закладах середньої освіти.
Хоча значний відсоток, близько 80-90%, йшов
на навчання в університетах та аспірантурі,
існував і такий тип стипендій, про який,
на жаль, існує дуже мало джерел. Є усні
свідчення про те, як молодь з країн, що
розвиваються, навчалася в професійно-технічних
школах на 3-річних курсах. в
професійно-технічних училищах на
3-річних курсах. Наприклад, у місті
Мойнешть,
в індустріальному технікумі, оскільки
це був нафтовий район, молодь з африканських
країн навчалася на техніків на нафтових
платформах.

Стипендії
були успішними, а Румунія здобула певний
престиж. На початку програми стипендії
покривали все: навчання, проживання та
кишенькові витрати. Пізніше стипендії
більше не покривали навчання, яке студент
мав оплачувати самостійно. Незважаючи
на це, багато іноземців приїжджали до
Румунії на навчання, тому що плата за
нього була нижчою. У 1963 році в Румунії
налічувалося близько 1 000 іноземних
студентів, майже всі вони навчалися на
стипендії, і їхня кількість зростала з
1970-х років. Найбільший сплеск був у 1981
році, коли в Румунії навчалося майже 20
000 іноземців. Вони платили за навчання
в іноземній валюті, 90% з них – у доларах,
і Ніколає Чаушеску був дуже зацікавлений
у цій програмі в контексті кризи 1980-х
років і виплати зовнішнього боргу
Румунії.

Стипендії
були успішними, а Румунія здобула певний
престиж. На початку програми стипендії
покривали все: навчання, проживання та
кишенькові витрати. Пізніше стипендії
більше не покривали навчання, яке студент
мав оплачувати самостійно. Незважаючи
на це, багато іноземців приїжджали до
Румунії на навчання, тому що плата була
нижчою. У 1963 році в Румунії налічувалося
близько 1 000 іноземних студентів, майже
всі вони отримували
стипендії, і їхня кількість зросла з
1970-х років. Найбільший пік
був у 1981 році, коли в Румунії навчалося
майже 20 000 іноземців. Вони платили за
навчання в іноземній валюті, 90% з них -
у доларах, і Ніколає Чаушеску дуже
піклувався про цю програму в контексті
кризи 1980-х років і виплати зовнішнього
боргу Румунії.

Але
історики також відзначають появу проблем
між румунськими та іноземними студентами
у 1980-х роках. Іноземці мали кращі умови
проживання, їм дозволялося зберігати
іноземну валюту, вони мали доступ до
закритих магазинів або крамниць, могли
подорожувати, були більш успішними у
стосунках з жінками. Криза
навіть переростала
в бійки між румунами та іноземцями.
Штефан Босоміту також досліджував
свідчення іноземних студентів про їхній
румунський досвід і виявив, що сприйняття
було іншим, ніж вважав режим:
Читаючи
деякі свідчення, відчувається тенденція
до якоїсь ідеалізації минулого, все на
спокійній
ноті. Є деякі
свідчення,
в тому числі африканських студентів,
які розповідають, що люди висміювали
їх
зате,
що вони були чорношкірими, особливо
коли вони виїжджали в село, де люди
хрестилися і плювали собі в
пазуху,
коли бачили їх. Поза офіційним дискурсом
і відкритістю, яку намагався демонструвати
режим, солідарністю, румунське суспільство
було дуже непідготовленим до всього,
що означало іноземне.

Але
досвід студентів з країн Глобального
Півдня в Румунії до 1989 року є позитивним.
Кожен іноземець, який навчався кілька
років у Румунії, має власну життєву
історію, і її слід сприймати так, як він
її розповідає.