Румунські політичні ідеї напередодні 1918 року
Перша світова війна призвела до перемоги Антанти і фундаментальної зміни геополітичної карти Європи.
Steliu Lambru, 30.11.2015, 07:48
Перша світова війна призвела до перемоги Антанти і фундаментальної зміни геополітичної карти Європи. Нові держави народилися на руїнах колишніх імперій, інші збільшили свою територію. Румунія знаходилася у таборі переможців і 1 грудня 1918 року, разом з провінціями Бессарабія, Буковина та Трансільванія, з переважно румунським населенням, встановлює основи Королівства Великої Румунії.
Найбільш важливі ідеї, які привели до тієї політичної мети, чіткіше окреслилися у роки Першої світової війни, особливо стосовно румунів Австро-Угорщини. Історіографія після 1918 року наполягала на монументальність події та підкреслила жертву румунської нації заради обєднання всіх румунів в одну державу, в центрі якої був король, який втілював обидві ідентичності. Комуністичний режим сильно спотворив сприйняття дати 1 грудня 1918 перетворюючи її на тисячолітню битву, яку вів весь народ для створення «унітарної національної держави».
Але ідеї, які супроводжували боротьбу за національні права румунів в Австро-Угорщині мали більш складний та більш звивистий маршрут, ніж показують схеми. Далеко не обєднані в цілях і засобах, румуни з Трансільванії поділяли різні позиції щодо питань політики та національних прав румунів. Одним з таких прикладів є супереництво між газетою “Трибуна” і Румунською Національною партією, що вважалося братовбивчою боротьбою що стосується передвиборної тактики. Ситуація газети “Трибуна” є представницькою для соціально-політичного клімату 1890-их років, коли зявляється радикалізм нового покоління молодих інтелектуалів, очолених Октавіаном Гогою та Октавіаном Теслеуану. Це був період, коли виникла ідея, що партії розділяють народ, у той час як культура обєднує його.
Серед використаних ідей був федералізм, який зявився в першій половині ХІХ століття. Він користується успіхом серед інтелектуалів, які хотіли модернізації. В Австро-Угорщині, ідея мала набагато більший успіх, оскільки структура дуалістичної держави дозволяла реформу в цьому сенсі. Історик Резван Переяну з Університету імені Петру Майора в місті Тиргу-Муреш зазначив, що румунський федераліст Аурел Ч.Попович був одним з найважливіших румунських націоналістів: “Аурел Ч. Попович був одним з найбільших націоналістів кінця ХІХ століття і він мав теорію стосовно федералізації Австро-Угорської імперії. Йшлося про федералізацію на національних основах. Його теорія була, що всі ці народи з Центральної та Східної Європи не можуть вижити поодинці між тим, що він назвав великим німецьким родом і великим слов’янським родом. Рано чи пізно, стверджував Попович, ці два роди стикнуться, і всі ці малі народи, такі як румуни і угорці, яких він давав як приклад, будуть практично розчавлені двома великими силами, двома великими родами, як він їх назвав. Попович помер до завершення Першої світової війни у вигнанні в 1917 році, у момент коли Румунія була у дуже складній ситуації. Тільки в кінці кінців він переконався, що не було ніякої надії для імперії через надзвичайно нерозумні політики уряду Іштвана Тиси”.
Наближення кінця війни призвело до того, що радикальні рішення почали поділяти більша кількість людей. Резван Переяну: “Слід зазначити, що напочатку війни, уряд Іштвана Тиси мав сприятливе ставлення до румунів, які здивували його їхнім ентузіазмом змобілізуватися на війну. Він дав зрозуміти, що візьме до уваги деякі їх національні вимоги. Ситуація драматично змінилася після вступу Румунії у війну проти Австро-Угорщини. У той момент, багато румунських особистостей з Брашовського регіону прийняли з розпростертими обіймами румунську армію. У цих умовах, після того як румунська армія була змушена відступити, угорський уряд проявив реваншистську політику не тільки по відношенню до людей, які проявили ентузіазм для вступу румунської армії в імперію, але також і проти румунів в цілому. Наприклад, була скасована автономія релігійних шкіл, а потім їх було перетворено на державні школи. Пробувалося прискорення політики мадяризації румунського населення. Багато священиків і вчителів було кинуто у в’язниці, взято з дому і вислано в інші регіони, щоб вони не стали підбурювачами народного невдоволення. За цих умов, наприкінці війни, коли ситуація стала несприятливою для німецького та габсбурзького військ, без сумніву, що невдоволення кипіло серед населення. Це не було тільки невдоволення румунського населення, було спільним невдоволенням. Більшовицькі революції спалахнули в Будапешті, Відні та Німеччини. На цьому тлі, трансільванські румуни відчували, що Румунія як держава могла бути рішенням для того хаосу, який, здавався руйнує все суспільство та державу”.
Велика Румунія народилася 1 грудня 1918 року волею і голосуванням в Національних Зборах в м. Алба-Юлія таких лідерів трансільванських румунів як Юліу Маніу, Александру Вайда-Воєвод, Васіле Голдіш, настоятелів православних і греко-католицьких церков. Ці можновладці бачили у новій Румунії вихід із політичної невизначеності.
