Румунська антикомуністична революція: погляд з-закордону

У 1989 році протягом 9 днів, з 16 по 25 грудня, румунський світ переживав один із найбурхливіших періодів в історії ХХ-го століття - повернення до свободи, якої був позбавлений 45 років, після входження радянської армії в Румунію в 1944 році.

Steliu Lambru, 26.12.2022, 06:51

У 1989 році протягом 9 днів, з 16 по 25 грудня,
румунський світ переживав один із найбурхливіших періодів в історії ХХ-го
століття – повернення до свободи, якої був позбавлений 45 років, після
входження радянської армії в Румунію в 1944 році. Увечері 16 грудня 1989 року в
Тімішоарі протести проти примусової евакуації пастора Ласло Токеша з його
власного дому швидко переросли в цунамі, яке змело злочинний комуністичний
режим.

Журналіст Мірча Карп був головним редактором радіостанції
Радіо Свобода, а в 1997 році розповів Центру усної історії Румунського радіо як
у грудні він сидів біля мікрофона в напруженому очікуванні. Він вважав більше
ніж своїм професійним обов’язком інформування слухачів у Румунії про акти великої
мужності, які відбувалися в Тімішоарі. Мірча Карп засвідчив, що, незважаючи на
вітер перемін, який відчувався всюди, спалах революції застав усіх зненацька. «Прийшов
грудень 1989 року з цією першою іскрою – подіями в Тімішоарі. Треба сказати, що
вони застали нас зненацька, передусім моментом, коли спалахнули. Ми
були готові як морально, так і з точки зору організації програм до можливої
​​ зміни режиму в Румунії, але власне події 16-го і потім 17-го грудня 1989
року стали для нас несподіванкою.»

Але відчувши сильну ейфорію, її вже було неможливо
зупинити. А журналісти Радіо Свобода були дуже схвильовані тим, що не могли
бути у вирі подій нnа повідомляти своїх слухачів безпосередньо звідти. Мірча
Карп розповідає. «Першим, хто транслював те, що відбувається в Тімішоарі, був
мій колега Сорін Куня. На другий-третій день, починаючи з 18 грудня, ми
самоорганізувалися, почали працювати в командах і працювати 24 години на добу.
Ми працювали безперервно в командах по 3-4 людини, готували всі ці трансляції поспіхом,
базуючись лише на інформації, яку отримували від іноземних прес-агентств та від осіб,
які щойно повернулися з Румунії. Звісно, ​​у нас тоді не було точної, надійної
інформації, хіба що 21-22 грудня, коли «стався вибух». Однак до того часу ми
були в розпалі активності.»

У 1999 році угорський журналіст з Радіо Будапешта Петер
Марвані розповів Центру усної історії, про те як його застали новинні
повідомлення про румунську революцію. Роком раніше Марвані був присутній на
великому мітингу за свободу та демократію в столиці Угорщини. «У 1988 році я
брав участь у демонстрації в Будапешті, де було близько 80-100 тис. людей, які
разом вимагали демократії для обох країн, для Румунії і Угорщини. Все почало
ставати цікавим, коли 16 грудня на Угорському радіо ми почали зосереджувати
свою увагу та крок за кроком повідомляти про події, що відбуваються в Румунії.
Я був редактором випуску новин, в якому в ті дні після 16 грудня ми почали
розповідати нашим слухачам з усієї країни, з Угорщини, що відбувається в
Румунії. У мене була дуже суперечлива інформація, я абсолютно нічого не знав
про те, що відбувається. Я знав лише одне: відбувається щось дуже, дуже важливе.»

У 2003 році в інтерв’ю Центру усної історії Румунського
радіо громадський активіст Діну Замфіреску, який в 1989 році перебував у
Франції, розповів де і як він провів дні початку та поширення на всю Румунію
антикомуністичної революції. «На початку я був в студіях французьке радіо і
телебачення. Так би мовити, мене мобілізували дві з них, особливо France 3, де
я щодня був на знімальному майданчику. Я був черговим румуном, з двома ведучими
і коментував румунське питання. Пам’ятаю, що було два монітори, які глядачі не
бачили, але на них ми могли бачити, як надходять новини. А 25 грудня з’явилася
новина про страту Чаушеску. Було жарко. І коли оголосили новину, то це була
гаряча новина, мене запитали, як я коментую цю новину. Мушу сказати, що це була
перша велика помилка нового режиму, встановленого в Румунії. Тоді я сказав, що
Чаушеску треба було якось врятувати і допитати, щоб він більше говорив. Я тоді
сказав, що, напевно, дехто з тих, хто був при владі, боялися, що про них теж
щось дізнаються. Але колишній міністр закордонних справ Франції сказав, що
добре, що їх стратили. Після цього а додав, що, ймовірно, цьому міністру теж
було що приховувати. І цього не можна було виключити. Але сьогодні я б не казав
цього і напевно добре, що так сталося.»

До 22 грудня 1989 року румуни, їхні сусіди та
цивілізований світ дізналися про початок великих змін за допомогою іноземних
ЗМІ. На щастя, з 22 грудня ЗМІ в Румунії стали вільними за волею суспільства.