Роль лібералів у збереженні нейтралітету Румунії в Першій світовій війні
Початок Першої світової війни застав Румунію в центрі суперечки довкола участі або ні у війні з Центральними державами
Monica Chiorpec, 16.02.2015, 07:38
Початок Першої світової війни застав Румунію в центрі суперечки довкола участі або ні у війні з Центральними державами. Германофіли, на чолі з королем Каролєм I-им, скептично ставилися до входження в союз з Антантою. Антантофіли, з протилежного боку, заявляли, що інтереси Румунії, повязані із ситуацією румунів на території Австро-Угорщини вимагають невходження країни у війну на боці Німеччини та Австро-Угорщини.
Тому найкращим варіантом було оголошення нейтралітету. Іншим аргументом на користь нейтралітету була погана оснащеність румунської армії. Хоча тодішня політична еліта доклала значних зусиль щодо синхронізації Румунії із Західною Європою, архаїчна структура економіки і слабка оснащеність сучасним озброєнням стали вагомими аргументами на користь військового нейтралітету в перші два роки війни.
Докладніше про це розповідає історик Алін Чупале. «Ситуація в Румунії була дуже складною, бо вже існував союзний договір з Німеччиною та її союзниками. Це був оборонний договір, але невідомий широкому загалу та більшій частині румунського політичного класу. Канцлер Німецької імперії Отто фон Бісмарк зобовязав румунські політичні кола, передусім короля Кароля I-го, зберігати в таємниці факт наявності цього договору, тому про нього в Румунії знали лише кілька політиків і Кароль I-й. Цей союзний договір, підписаний в 1883 році, приніс Румунії гарантії безпеки, що були дуже потрібні молодій румунській державі. Однак у 1914 році він створював Румунії багато проблеми, тому що обмежував, принаймні з юридичної точки зору, вільне пересування румунського політичного класу на міжнародному рівні.»
Міжнародні відносини були в 1914 році відзначені суперництвом між двома військовими альянсами — Антантою і Центральними державами. Румунія враховувала ситуацію національних та громадянських прав румунів Трансільванії, Банату і Буковини, тобто на територіях Австро-Угорщини, де румуни складали більшість. Аргументи на користь відхилення вимог Центральних держав і збереження нейтралітету представив тодішній премєр-міністр Йонел Бретіану: «До країни, як наша, яка увійшла в союз як рівна і суверенна держава не можна ставитися таким чином. […] З іншого боку, Румунія не може собі дозволити взяти в руки зброю у війні, яка спрямована просто на знищення малої нації. […] Громадськість майже одностайно виступає проти війни. […] Доля румунів, які проживають по той бік гір, національний ідеал румунізму, є питанням, котре не має право ігнорувати жоден румунський уряд.»
Історик Алін Чупале розповідає, як пройшло засідання Коронної ради, на якій був проголошений нейтралітет Румунії. «Політики і премєр-міністр Йонел Бретіану, який був у той же час головою Націонал-ліберальної партії, усвідомлювали те, що румунська армія не була готова, не була належним чином оснащена, щоб відповідати викликам сучасної війни. Вони переконалися в непідготовленості румунської армії в 1913 році, коли вона воювала південніше Дунаю, в Болгарії, під час Другої Балканської війни. Усе це призвело до того, що дискусії довкола можливого вступу Румунії у війну були вкрай напруженими. Король Кароль I-й скликав у королівському палаці Пелеш Коронну раду, в якій взяли участь як лідери Націонал-ліберальної партії та міністри, які в той час були членами цієї політичної сили, так і інші провідні політики, в тому числі спадкоємець престолу, принц Фердинанд. Кароль І-й відкрито наполягав на прийнятті рішення про входження Румунії у війну на боці Німеччини та її союзників, а його головним аргументом була наявність основним аргументом був оборонний договір 1883 року. Тоді, вперше за весь час свого правління, король відчув глибоке розчарування, тому що більшість присутніх вважали, що Румунія ні в якому разі не може увійти у війну на боці Німеччини, тому що це означатиме скасування національного проекту, тобто це унеможливило б обєднання з Трансільванією. Більшість присутніх на засіданні Коронної ради наполягали на збереженні нейтралітету і через неготовність армії та Румунії загалом до війни. Роль Націонал-ліберальної партії та її лідерів була не менш важливою, ніж роль інших провідних політичних діячів того часу. Сам Йонел Бретіану усвідомлював, що відповідальність за рішення про вступ Румунії у війну, стане відповідальністю всього румунського політичного класу в цілому. Проте, якщо говорити суто про роль лібералів і особливо міністрів від Націонал-ліберальної партії, можна стверджувати, що уряд Йонела Бретіану почав досить активну підготовку Румунії до вступу у війну. Йонел Бретіану насправді намагався максимально відкласти цей момент.»
Протягом наступних двох років після смерті короля Кароля I-го, обидва воєнно-політичні блоки доклали значних зусиль шоб схилити Румунію на свій бік. Ні новий король Фердинанд I-й, ні премєр-міністр Йонел Бретіану, прихильник співпраці з Францією та Англією, не мали наміру відмовлятися від нейтралітету доти, доки хід війни не став передбачуваним, з тим, щоб досягти національних цілей. Отримавши гарантією територіальної цілісності, Румунія вступила у війну на боці Антанти в серпні 1916 року. Після завершення Першої світової війни, цей історичний вибір зробив можливим створення Великої Румунії, шляхом обєднання Трансільванії, Бессарабії та Буковини з Королівством Румунії.
