Расистське законодавство в Румунії
Расизм був у 1930-тих роках однією з найогидніших форм дискримінації й переслідування, яку людство винайшло й держави застосували.
Steliu Lambru, 18.12.2017, 00:56
Расизм був у 1930-тих
роках однією з найогидніших форм дискримінації й переслідування, яку людство
винайшло, а держави застосували. Криза демократії та посилення нетерпимості
призвели до появи расистського законодавства. Режим, який вперше застосував у
1935 році такі закони належав нацистській Німеччині шляхом відомих антисемітських
Нюрнберзьких законів, які визначали статус євреїв.
Внаслідок кризи від 1935 року в Румунії авторитарні режими розробили та
схвалили расистські закони, спрямовані проти єврейського населення. Історик та
очевидець подій 40-их років Лія Беньямін розповідає про ці расистські й
антисемітські закони: Це расистське законодавство з’явилося ще до приходу до влади Антонеску, під час уряду
Джігурту, а саме у серпні 1940 році під назвою Юридичний статус євреїв у Румунії. Напередодні, у 1938 році, уряд Гоги затвердив закон про
перегляд права на громадянство, який був застосований в 1939 році, вже після
відставки уряду Гоги. Це був перший закон, який завдав важкого удару важливій
категорії єврейського населення Румунії. Внаслідок застосування закону про
перегляд права на громадянство, майже двісті тисяч євреїв втратили румунське
громадянство, будучи поза законом. У першу чергу євреї втратили право працювати на державній службі й право на власність тощо. За цим законом послідував Юридичний статус євреїв в Румунії, що був зразком расистського закону. Крім законодавчих
положень, цей закон визначав з расистської точки зору поняття єврей, якою є категорія людей єврейської
національності, яка підлягає цим расистським законам. Цей закон у певній мірі
був основою расистського законодавства режиму Антонеску.
Кров як метафора й головний науковий критерій, та
біологія як академічний авторитет, були тим ґрунтом, на основі якого
закладалася біополітика, що була парадигмою расистського правознавства. Лія
Беньямін відмітила, що на початку 1940 року, під час правління маршала Антонеску,
законодавство визначало етнічну приналежність особи в залежності від успадкованих
генетичних властивостей, які наслідували спадкоємці: Кожен закон, затверджений урядом Антонеску
супроводжуввся подібним вступом, який визначав, що означає бути євреєм, враховуючи
критерій крові. Якщо у євреїв приналежність до єврейської національності
визначалась за походженням матері, то згідно з расистським законодавством
режиму Антонеску, в такій же мірі приналежність визначалася у залежності від
національного походження батька. Вважалося, що структура чоловічої крові значно
сильніша, ніж структура жіночої крові, й характерні недоліки й переваги
успадковуються у значно більшій мірі від батька, ніж від матері.
Слід відмітити, що Юридичний статус євреїв з’явився 8
серпня 1940 року, а на другий чи третій день вже появився расистський закон,
який забороняв змішані шлюби. Відділи реєстрації
актів громадянського стану відмовлялися записувати в реєстр шлюби між особами
з відмінними етнічними приналежностями. Якщо румун бажав одружитися з єврейкою,
він не мав жодної можливості зробити це. Існували навіть випадки, коли змішані
шлюбні пари розлучалися не будучи зобов’язані це робити, але
розлучалися, щоб не утруднювати життя одні одним.
Нове законодавство мало на увазі також дітей, які походили зі змішаних
шлюбів. Розповідає історик Лія Беньямін: Це також залежало від
визначення статусу єврея. Якщо батько був єврей, то навіть у випадку якщо розлучався з дружиною
румункою, діти вважалися євреями. Я надрукувала Меморандум бухарестських
матерів-християнок, які протестували проти виключення їх дітей із шкіл,
оскільки вони вважалися євреями. Подібний меморандум матерів-християнок був
підписаний матір’ю Жаніни Яноші, дружини
філософа Йона Яноші. Мама була православна християнка, батько-єврей, а дівчина
Жаніна вчилася в євангельській школі, з якої її виключили. Отже, діти зі
змішаних шлюбів вважалися євреями. Іншим прикладом був Костянтин
Йонеску-Джуліан, його батько був єврей, а мати – християнка, а він вважався
євреєм.
Згідно з расистським законодавством Лія Беньямін
була також виключена з школи. Ось, що вона пригадує: Перший шок був у 1940 році, коли був проголошений
закон про виключення з шкіл. Моя родина мешкала у місті Тирневень. Я була на
той час ученицею 3-го класу і дуже любила школу, вчитися. Щоранку я прокидалася
у шостій годині, щоб не запізнитися на уроки. Директор школи, у якій я та інші
діти єврейського походження навчалися, одержав наказ скликати вранці наступного
дня на подвір’ї школи зібрання учнів, на
якому він повинен був з гордістю повідомити про закон, згідно з яким діти
єврейського походження не мали більше права ходити до школи. Директор був дуже доброю людиною і пішов до рабина в Тирневень, маленьке містечко з невеликою кількістю євреїв. Він закликав його йти до всіх єврейських помешкань, де були школярі та повідомити, щоб наступного дня діти не йшли до школи, щоб уникнути такої принизливої ситуації. Вранці у шостій годині моя мама приходить до мене і каже мені, що я більше не можу ходити до школи. Це було для мене надзвичайним шоком.
Одночасно з падінням фашизму в 1945 році було
скасоване і расистське антисемітське руйнівне законодавство.