Радіо Прага румунською мовою
1 жовтня 1946 року в рамках чехословацького іномовлення запрацювала служба румунською мовою. Півгодини, в прямому ефірі...
Steliu Lambru, 30.10.2023, 06:58
Радіокомунікація зблизила людей ХХ-го століття і зробила
світ меншим. Зненацька те, що відбувалося в більш віддалених суспільствах,
стало більш знайомим, а сприйняття змінилося відповідно до схожості та
відмінностей. Румуномовні трансляції іноземних радіостанцій зробили інші
суспільства більш знайомими для румунів, особливо європейських країн. Один з
таких радіомістків, створених між країнами, існував між чехословацьким і румунським
суспільствами завдяки передачам румунською мовою радіостанції Радіо Прага.
Румуни та чехословаки знають один одного здавна. Румуни
Банату, Трансільванії, Марамурешу та Буковини були разом з чехами та словаками частиною
однієї держави – Габсбурзької імперії. Румуни та словаки разом боролися за
національні права в складі Австро-Угорщині до 1918 року. Наприкінці Першої
світової війни та після утворення Чехословаччини і Великої Румунії обидві
країни створили регіональні альянси, щоб протистояти німецькому та угорському
ревізіонізму, такі як Мала Антанта 1920-1921 років.
Під час Другої світової війни всі країни мали служби
іномовлення, за допомогою яких просували свої інтереси за кодоном і в радіоефірі
також точилася справжня війна. Після Другої світової війни Румунія та
Чехословаччина були окуповані радянськими військами й обидві країни намагалися
відновити свої радіозв’язки. Таким чином 1 жовтня 1946 року в рамках чехословацького
іномовлення запрацювала служба румунською мовою. Півгодини, в прямому ефірі з
19 до 19.30, із столиці Чехословаччини, зі студії, що знаходилася по вулиці
Виноградській № 12, лунав її голос румунською мовою.
У 2000 році Центр усної історії Румунського радіо записав
інтерв’ю з Герхардом Бартом, керівником румунської служби Радіо Прага. Його
запитали про щоденну програму передач румунською мовою. «Щодня ми мали чверть
години новин, а після них завжди були коментарі. Звичайно, після війни було
багато делегацій: чехи їхали до Румунії або румунські делегації, комерційні,
культурні, політичні тощо, приїжджали до Чехословаччини. І ми завжди намагалися
записати інтерв’ю з цими людьми і передати їх, тому що ми хотіли показати,
особливо після Другої світової війни, міцну дружбу між двома країнами.»
Румунська редакція була невеликою, складалася з двох
журналістів, які були й перекладачами. Герхард Барт також згадує свою колежанку,
старшу за нього жінку, яка мала міцні зв’язки з Румунією. «У румунському
відділі я був з іншою чешкою, Еленою Офчачіковою, яка народилася в Румунії. Її
батько був чеським делегатом у Румунії і лише наприкінці війни вона повернулася
з родиною до Чехословаччини. Вона дуже добре розмовляла румунською, і ми вели півгодинну передачу разом. Звичайно, ми були не тільки редакторами, але й
перекладачами, тому що всі новини, які ми отримували, потрібно було перекладати
румунською мовою. Водночас, оскільки могли захворіти або десь записувати
інтерв’ю, ми запрошували румунських студентів, які навчалися у Чехословаччині, які
читали наші коментарі або новини.»
Очевидно, що політизація була присутня і в
чехословацькому іномовленні. Але між 1946 і 1948 роками це не було чимось, що
впливало на якість журналістики. Однак усе змінилося у 1948 році. «Політично,
до чехословацького перевороту 25 лютого 1948 року, все було, так би мовити,
аполітично. Все базувалося на дружбі, на цій абсолютно аполітичній основі. Лише
після 25 лютого 1948 року почалося трохи політики, тому що ми хотіли показати,
яка тут ситуація, як ми будуємо соціалізм і так далі. Після 25 лютого 1948 року
Чехословаччина стала народно-демократичною республікою, так само, як Румунія
після зречення короля Міхая І-го.
Звичайно, усі коментарі після цього, або майже всі, щоб не перебільшувати,
мали політичне підґрунтя або політичні ідеї.»
У 1949 році тривалість румуномовних передач була скорочена
до 15 хвилин, а невдовзі його припинили з політичних причин. Герхард Барт
детально розповів про причини закриття румунської служби. «Це закриття було
заплановане, тому що Румунія стала народно-демократичною країною. Чехословаччина
вже була демократичною республікою. Тому не було потреби переконувати Румунію
почати йти тим самим шляхом, яким починали йти ми. Тому вже в червні 49-го було
оголошено, що потроху ці передачі, не лише румунською мовою, а й угорською,
польською, болгарською, будуть закриті в обмін на збільшення трансляцій на
Францію, Англію і, перш за все, на Америку.»
Румунська служба Чехословацького іномовлення
проіснувала недовго і, на жаль, під впливом політики радянської тоталітарної
моделі. Але румунська служба була створена на основі добрих відносин,
підтверджених у 1968 році, а потім після 1989 року, між Чехословаччиною та
Румунією.
