Покоління «з ключем на шиї»
Ті, хто народився в Румунії в період між 1965 роком, коли до влади прийшов Ніколає Чаушеску, і 1970 роком, особливо ті, хто народився після 1966 року, коли Чаушеску видав Декрет №770 про заборону абортів, були названі поколінням «з ключем на шиї».
Steliu Lambru, 06.07.2015, 11:25
Ті,
хто народився в Румунії в період між 1965 роком, коли до влади прийшов Ніколає
Чаушеску, і 1970 роком, особливо ті, хто народився після 1966 року, коли
Чаушеску видав Декрет №770 про заборону абортів, були названі поколінням «з
ключем на шиї». Це люди, яким зараз близько 50 років і яких ще називають
«декретниками».
Тодішній режим мріяв, що це покоління румунів,
виховане в дусі соціалістичних і комуністичних ідей, приведе країну до
комунізму. Метафора «ключ на шиї», натхненна жахливою дійсністю: батьки вішали
мотузку з ключами від квартири на шию дитині, під сорочку або футболку, цим
самим покладаючи на її плечі величезну відповідальність захисту помешкання і
навіть сім’ї. Ключ на шиї давав дітям відчуття сили, рівності з дорослими і
здатності приймати рішення. Покоління «з ключем на шиї» складається з колишніх
дітей, чиї батьки працювали на заводах і фабриках в три зміни, які не завжди
мали біля себе бабусь чи дідусів, які півдня проводили самі, або так як може
уявити собі 11-12-річна дитина. Це покоління, яке мешкало з батьками в
робітничих кварталах з багатоповерхівками у великих містах на початку ’70-тих
років.
Історик Сімона Преда дослідила механізми і умови формування покоління «з ключем
на шиї», до якоїго належить сама. Основною рисою цього покоління є слухняність. «Це
люди, виховані мовчати, бути слухняними, не виходити за загальновстановлені
рамки і прославляти єдину партію. Мова йде про покоління, яке з хронологічної
точки зору вписується у 1965 – 1989 роки і тісно пов’язане зі стрімким розвитком
робітничих районів міст. Це період, коли змінювався міський пейзаж, виникали
мікрорайони комуністичних багатоповерхівок, головні артерії міст ставали
прямокутними, а нові квартали швидко зводилися на місці
знесених старих будинків. Румунія фактично змінила своє архітектурне та
урбаністичне обличчя. Ми, люди які росли в яслах і далеко від бабусь і дідусів,
чиє дитинство тісно пов’язане з цими багатоповерховими будинками, називаємося
поколінням «з ключем на шиї». Чому ми тихо стояли з’єднавши руки за спиною? Тому
що мусили слухати слово всюдисущої партії. Партія вчила нас бути слухняними і
мати мрії, які б повіністю відповідали прагненням режиму. Партія вчила нас
всьому, окрім того, як бути вільними людьми. Вчила нас, що все є можливим, якщо
пов’язано з комуністичною утопією.»
Ідеологія і методи поводження влади з громадянами характеризувалися переважно
жорстокістю, непрозорістю та репресивною освітою. Комуністичний режим,
встановлений у Румунії в 1945 році, у 1960-70-тих роках не давав ніяких ознак схильності
до зміни, а люди змирилися з цим і намагалися жити якомога подалі від
зловживання і втручання влади в особисте і сімейне життя. Так люди були змушені
вдаватися до лукавства, тобто до того, що Джордж Оруелл у своєму романі «1984»
назвав мистецтвом «подвійного мислення».
Сімона Преда вважає, що покоління «з ключем на шиї»
стало «піддослідним кроликом» педагогіки лукавства. «З юних років ми
були змушені вивчити урок нещирості. Одне нам говорили в школі, інше нам казали
вдома і зовсім інше ми чули в офіційних промовах по радіо і телебаченню або
читали в газетах. Це покоління нових людей з дитинства було змушене формуватися
і будувати себе на базі уроку лукавства. Дітям було заборонено говорити на
вулиці те, що вони чули у себе вдома. Можливо дід чи батько слухали Радіо
Вільна Європа, можливо в квартирі відбувалися певні зустрічі, були певні
секрети, які не можна було говорити іншим.»
Деперсоналізація або знеособлення є одним з найпопулярніших методів знищення
противника майже всіх диктаторських режимів. Але в комунізмі цей метод став
єдиним способом формування громадян. І оскільки покоління «з ключем на шиї»
мало замінити попереднє покоління, що мало буржуазні залишки в освіті і
поведінці, знеособлення стало не тільки вимогою комуністичної педагогіки, а й
загальноприйнятим способом полегшення майбутнього кар’єрного зростання тих, хто
повинні були стати дорослими завтрашнього дня.
Говорить історик Сімона Преда: «Що
припускало знеособлення? Головне завдання режиму полягало в тому, щоб нова
людина стала аморфною масою, в якій індивідуальність не заохочувалось, за
незначними винятками і в будь-якому випадку не рекомендувалося проявляти
ініціативу. Відзнаки вручалися класу, загону, школі, дружині, повіту, а не
особам. Режим, особливо в його останній стадії, намагався запровадити концепцію
НОВОЇ ЛЮДИНИ, хотів перетворити мільйони маленьких Я на величезне МИ. Кожна
особа мала розтанути в аморфній масі. Найнижчий рівень нової людини,
дошкільного та шкільного віку, представляли «яструби Батьківщини» і «піонери».»
На
найвищому рівні репресивна педагогіка та пропаганда, обидві під контролем
ідеології, потиснули одна одній руки, щоб сформувати нову комуністичну людину,
перевиховану і знеособлену. На проміжних рівнях діяли позакласні заняття,
гуртки і творчі групи, сільськогосподарські роботи, активізм партійних кадрів
та вчителів. А на найнижчому рівні були плани, які робили батьки для своїх
дітей на майбутнє, у все більш недружньому суспільстві, як показали пізніше 80-ті
роки.
Однак, несподівано для комуністичного режиму, в 1989 році саме представники покоління «з ключем на шиї» нанесли комунізму
смертельний удар. Це покоління, знеособлене і виснажене похмурою перспективою,
пробудило в собі свідомість свободи і людської гідності, і замість того, щоб
будувати соціалізм, як очікувала комуністична влада, зробило все з точністю до навпаки:
повернулося до розтоптаних комуністичною диктатурою демократичних людських
цінностей.
