Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Сторінки історії » Повстання легіонерів у січні 1941 року

Повстання легіонерів у січні 1941 року

Steliu Lambru, 01.02.2021, 06:56

80 років тому, 21-23 січня
1941 року, на вулицях Бухареста румунські війська та воєнізовані формування
Залізної гвардії, тодішньої праворадикальної фашистської партії, вели вуличні
бої за владу. Генерал Йон Антонеску, заручившись підтримкою Гітлера, розігнав
повстанців та відсторонив легіонерів з уряду, який утворив з ними за 4 з
половиною місяці до того у вересні 1940 року. Націонал-легіонерський режим
відновив дію попереднього законодавства, що діяло в 1938 році, згідно з яким євреї
втрачали своє румунське громадянство, а в економіці продовжувався процес
румунізації. Це припускало конфіскацію бізнесу, що належав євреям і його передачу
румунським підприємцям.

Але на початку грудня 1940
року між Йоном Антонеску та лідерами праворадикальних легіонерів виникло
напруження, що кульмінувало в січні 1941 року. Щойно після того як Антонеску звільнив
міністра внутрішніх справ, легіонера Константіна Петровіцького, члени «Залізної
Гвардії» оголосили непокору фактичному керівнику держави. Легіонери здійснили
напади на ключові державні установи, на військових та жандармів, водночас
вдавшись до погрому євреїв, спустошивши синагоги та вбивши 120 невинних євреїв.
Кілька днів на вулицях Бухареста та кількох міст країни панували хаос та
насильство.

В інтерв’ю Центру усної
історії Румунського радіо, історикиня Єліза Кампус розповіла про пережиті нею
страждання в ті дні. Єврейці Єлізі Кампус пощастило зустріти людей, які не
стали фанатиками ідей легіонерів: «У дні повстання я мешкала по вулиці, яка
тепер має назву Бела Брайнер. Власником дому був один легіонер, пан Нікулеску. Він
любив мене. Там була квартира до вулиці та дім у дворі. Я його запитала: «Пане
Нікулеску, ходять чутки, що будуть перевірки. Ви як поступите? На що він
відповів: «Я скажу, що тут живуть лише християни.» І дійсно він так і поступив.
Легіонери жахливо поводилися з моїми учнями, з батьками моїх учнів. Навіть і після
придушення повстання люди багато часу жили з постійним відчуттям страху. На
вулицях атмосфера була нормальною, не було нічого особливого. У помешканнях, однак, люди не знали як краще
захиститися, як надійніше зачинити двері. На вулиці усе виглядало як зазвичай, я
щодня виходила, але легіонери могли у будь-яку мить вдертися у помешкання,
могли буть-кого затримати або вбити на місці.»

Константін Матей, працював інженером
на Румунському радіо. Він був керівником штабу легіонерів на радіо. Він вступив
до лав легіонерів у вересні 1940 року. В інтерв’ю, записаному у 1994 році, він розповів
про повстання легіонерів: «Того дня я був на роботі, працював у студії. По
радіо були зачитані заяви Армії, канцелярії Ради міністрів, секретаріату Руху
легіонерів тощо. Мене, як представника технічного відділу та Дана Андронеску, як
представника дикторів, запросили до Адміністрації Президента, до генерального директора
Минзату. Вже була північ. Йон Антонеску у піжамі сидів поруч з робочим столом,
так само й його заступник Міхай Антонеску, який стояв біля бібліотеки.

– Хто розпорядився транслювати
по радіо усі ці заяви? – запитали вони Минзату, який відповів:

– Ви ж наказали давати
дикторам все що надходить від Адміністрації Президента та від Руху легіонерів.

Тоді Антонеску сказав:

– Хорія Сіма намагається,
разом із робітниками заводу Малакса, продемонструвати мені, що уся країна на
його боці, але я покажу їм, що інтелігенція та військо будуть на боці Антонеску
і займайтеся своєю справою. Не транслюйте заяв, не агітуйте! Не транслюйте по радіо нічого крім того, що
дає Адміністрація Президента.»

Генерал Жандармерії Міхаїл
Барон у 1995 році розповів як розгорталися події повстання легіонерів у січні
1941 року та, як жандарми виконували одержані накази: «Вранці 21-го легіонери напали
на місцеві та центральні органи влади в усій країні. Скориставшись фактором раптовості,
легіонери захопили Міністерство юстиції, редакцію Офіційного вісника, а потім захопили
інші центральні установи, такі як: Національний банк, Ощадбанк, Центральну
пошту. А от радіо захопити їм не вдалося. Вони взяли під контроль лише станцію
Бод, але центральну будівлю радіо взяти не змогли, оскільки жандарми, які
охороняли його дали рішучу відсіч. І тоді, щоби мати зв’язок з країною, вони перерізали
підземний провід, і вели мовлення з пересувної радіостанції, звідки розповсюджували
брехливу інформацію про те, що нібито уряд був усунений і легіонери перемогли. Так
само вони розповсюджували агітаційні листівки. То були різноманітні друковані
агітаційні матеріали жовтого та червоного кольорів із закликами то проти масонів, то проти
комуністів, з тим, щоб створити гнітючу атмосферу. 21 січня на вулицях
Бухареста всюди були легіонери, які скандували: «Перемога легіонерів!». Вони
загородили вулиці вантажівками, трамваями, автобусами, цистернами з бензином, які
планували підпалити в разі потреби. 22 січня, Маршал Антонеску побачивши
наслідки насильницьких дій легіонерів, сотні поранених, о 14 годині наказав військам
зупинити повстання легіонерів та заарештувати його учасників.»

Таким чином майже 8000
легіонерів були заарештовані й засудженні. Майже 700 з них, на чолі із Хорією
Сімою, зуміли втекти до Німеччині. Отже, Антонеску залишився одноосібним
лідером румунської політичної сцени.