Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Сторінки історії » Німці в Румунії після 1945 року

Німці в Румунії після 1945 року

Друга світова війна залишила по собі нову етнічну конфігурацію - результат небувалого сум'яття в історії світу.

Steliu Lambru, 22.10.2018, 05:09

Друга
світова війна залишила по собі нову етнічну конфігурацію – результат
небувалого сум’яття в історії світу. Всі країни, переможці та переможені, прагнули відновити
свої сили з демографічної та економічної точок зору після катастрофи, яка
тривала майже шість років, скільки тривала війна. Окрім мільйонів
євреїв,
які загинули в нацистських концентраційних таборах, найбільш
постраждали німці. У певному сенсі, їх трагедія тепер зрозуміла: вважаючись винними за всі жахи війни, вони поплатилися зі всіх точок
зору, економічної, людської та соціальної.

Німці в
Румунії, відомі як саксонці та шваби, подібно іншим німецьким громадам в
Центральній та Східній Європі, страшенно страждали. У роки комуністичної
Румунії, ті саксонці та шваби, які не
загинули на фронті, ті, хто врятував себе від депортації в СРСР, і
ті, хто повернувся з СРСР, вирішили емігрувати до Федеративної Республіки
Німеччини. Протягом усіх років комуністичного режиму з 1945 по
1989 рр. еміграція етнічних німців була систематичною, і призвела
вона до майже їх зникнення з Румунії. Ця еміграція
має
подвійне пояснення: політика ФРН по відношенню до німців з Центральної та Східної Європи та бажання
комуністичної держави Румунії заробляти гроші в результаті цієї німецької політики.

Соціолог Ремус Ангел вивчає феномен
міграції в Інституті дослідження національних питань в м. Клуж-Напока. Він є
співавтором книги з історії німецької етнічної громади в Румунії в 1930-их
роках: Асоціація німців з Румунії зіграла важливу роль в переконанні
німецького уряду ініціювати програму допомоги етнічним німцям з Румунії у
смислі надання фінансової компенсації румунському уряду. Насправді, існував прецедент
в еміграції євреїв, коли були укладені деякі угоди між урядом Румунії та урядом
Ізраїлю з метою сприяння еміграції євреїв. Ми в Румунії, схильні зрозуміти речі,
що мають відношення до румунського контексту. Однак, вони не повинні
розглядатися так. Історія німців в Румунії з ХХ століття пов’язана з двома
основними моментами, двома ключовими персонажами: Гітлером і Сталіном. Як і всі
німці зі Східної та Центральної Європи, вони попадають по середині, між
розширенням нацистської Німеччини, війною і наслідками війни.

Після війни близько 12 мільйонів
німців із Центральної та Східної Європи були змушені втекти до Федеративної Республіки
Німеччини, близько 1 мільйон з них померли по дорозі. Це була колективна драма
в Західній Німеччині, яка усвідомила свою провину і вела політику
відповідальності. Ремус Ангел зазначив, що переселення німців з Румунії було
дещо передбачуваним ще під час війни: Під час війни та після цього
відбувся рух на підтримку еміграції німців з Румунії. Живучи в комунізмі, ми
не знали про це, ми тільки знали, що існують в Румунії німецькі етнічні громади.
Але майже 40% банатських швабів відбули або померли під час війни. Практично,
всі молоді люди увійшли в ряди німецької армії або померли, або прямо відбули до
Німеччини. Німецьке населення в Добруджі, Буковині, Бессарабії та колишнього
королівства було переселене Німеччиною в 1940 році, спершу до Польщі, а потім до
Німеччини. У міжвоєнний період, у Румунії жило 750.000 німців, і після війни їх
кількість зменшилася до 300-310.000.

Після
1989 року, румунські історики говорили про відбуття німців як про їх продаж.
За словами емігрантів, сума, яку сплачував німець,
становила від 5 до 15.000 марок. Драматичними були
ситуації тих, хто не мав грошей, і незаконно перетинали кордон, чимало з них були вбиті.
Ремус Ангел говорив про від’їзд німців з Румунії як про грабіж, якому були піддані люди: Явище
продажу має розглядатися з двох точок зору. Перша, це німецька точка
зору, і розглядалася як відповідальність. Мова йшла не про привезення
німців зі Сходу в якості
робочої сили, тому що
вони могли отримувати дешеву робочу силу звідусіль, і вони цього
робили. Етнічні німці в Румунії потерпали більше ніж румуни, угорці та
інші народи під час комунізму, майже всі їх сім’ї мали
щонайменше одного депортованого члена, особливо чоловіків та жінок у віці від
18 до 45 років. Це було соціальною драмою, про яку ми, мажоритарне
населення, не знали. Ця драма засмутила їх, вони втратили
довіру та відчуття приналежності до цього регіону. Для Німеччини закупівля
саксонців та швабів була процесом репарації. Для Румунії було неправильною
домовленістю. Після 1977 року було зареєстровано чимало заявок на відбуття, однак
дозволяли емігрувати тільки 10-15.000 особам на рік, тобто малому числу осіб.
Коли особа подавала свої документи, починалося справжнє тертя, починався
адміністративний процес: вони втрачали свої місця праці, їх змушували продавати
свої помешкання за дуже низькими цінами. Це був болісний процес, за який Ханссі
або Юрген волів платити. Насправді це було свого роду вимагання грошей від
німців та німецької держави за еміграцію. З моєї точки зору гроші не були
проблемою, а те, як поводилися з людьми.