Мугур Келінеску
Ім'я Мугура Келінеску назавжди увійшло в історію героїзму, боротьби людини з жорстоким ворогом, набагато сильнішим, але який його не злякав. Він не лише румунський герой, він є універсальним прикладом для всіх людей, які борються за свободу та гідність.
Steliu Lambru, 05.09.2022, 07:38
Ім’я Мугура Келінеску назавжди увійшло в історію героїзму, боротьби людини з жорстоким ворогом, набагато сильнішим, але який його не злякав. Він не лише румунський герой, він є універсальним прикладом для всіх людей, які борються за свободу та гідність. Зрештою, він заплатив життям за мужність думати і діяти заради справедливості та правди.
Мугур Келінеску народився 28 травня 1965 року в місті Ботошань. У 1981 році, коли йому було 16 років, він був учнем XI класу ліцею «Август Требоніу Лауріан» у своєму рідному місті, він вирішив, що його існування та життя оточуючих людей, у країні, керованій диким комуністичним режимом, не може продовжуватися так. І він вирішив протестувати. Емоційну історію Келінеску публічно розповів на початку 1990-х років, у перші роки відновленої свободи в грудні 1989 року, журналіст, письменник та історик Костянтин Іфтіме, який тепер відновив її: «Він був підлітком, учнем XI класу ліцею «Лауріан», раніше він навчався в ліцеї «Емінеску». Склав іспит з математики та фізики, був у хорошому класі. Його батьки були розлучені, батько був багатим, працював на швейній фабриці і був кравцем. У нього були гроші, бо він був талановитим кравцем. І він купив сину японський магнітофон з радіо, за допомогою якого Мугур слухав «Радіо Свободу», а мати його про це не знала. Він був відкритим до світу хлопцем, слухав музику, читав книжки, цікавився та захоплювався різними речами.»
У ніч з 12 на 13 вересня 1981 року Мугур вийшов з дому, вирішивши висловити свої незадоволення. Він підійшов до металевої панелі, що оточувала будівельний майданчик, і написав гасло, яке закликало людей виступати проти дедалі суворіших умов життя. Сьогодні здається неймовірним, що написання слів на стіні вважається актом великої мужності. Але це було під час комунізму, коли більшість людей були тероризовані і воліли мовчати. Костянтин Іфтіме: «Звідки виникла ідея? Від нього. У нього була крейда, яку нелегко було видалити. І він почав писати гасла, перші гасла він написав на якихось металевих панелях на будівельному майданчику. Це були гасла, які стосувалися матеріального становища. Його мати була продавщицею в центральному магазині і мала невелику зарплату. Схоже, у родині було багато розмов про гроші. На його маму постійно тиснули, урізували близько 30% зарплати, це був період, коли комуністи почали скорочувати зарплати».
Послідували ще 31 ніч, коли Мугур Келінеску продовжував писати своє невдоволення на стінах міських будівель. Однією з цих будівель була повітова будівля організації Румунської комуністичної партії. Він писав на стінах, на панно, на бордюрах. Місцева колишня політична поліція Секурітатя перейшла в режим підвищеної готовності. Написані гасла з’являлися також в інших частинах міста, і їх негайно стирали. Там, де їх не можна було стерти, місце розфарбовували. Усіх стукачів із міських заводів було мобілізовано. У відчайдушній спробі схопити цього сміливого чоловіка, Секурітатя перевірила книги нерухомості багатоквартирних будинків, перевірила всі листи, які люди надсилали партії. Було проаналізовано 47.000 графологічних зразків, при цьому графолог заявив, що автор гасел був інтелектуалом. По місту були організовані нічні сторожі та патрулі з собаками. І немалим було здивування патрулі, яка у ніч на 18 жовтня 1981 року помітила молодого чоловіка з крейдою в руці, який щось писав на стіні.
Костянтин Іфтіме розповів, що сталося далі: «У нього не було жодної реакції. Його затримали, він зізнався у всьому із самого початку. Мати його нічого не знає, панікує, дзвонить всюди. Лише наступного дня її повідомляють. Він розповів, що тієї ночі його постійно допитували. З самого початку відвели до Секурітате, яка цікавилася, хто за ним стоїть. Його не били, до того ж батько погрожував, Політична поліція – ні. Його допитували люди, які знали, що відбувається в учнівському середовищі, вони хотіли більше дізнатися від нього. Проте перед ним поставили сильну лампу, а за лампою стояв працівник політичної поліції. Сидіти годинами з лампою в очах, означає, що вона зігріла його занадто, у нього вже піднялася температура, у нього почався лейкоз. Думаю, у нього був період гормональних збоїв на тлі дуже сильного стресу. Я кажу, що його вбила політична поліція Секурітатя. Він був чутливою людиною, потрапив у таке замкнене коло. Він був працьовитим, сміливим хлопцем, підлітком, до якого всі ставилися як до предмета».
Вчителі його критикували, батько бив його тому що він різко погрожував його кар’єрі, мати зазнала важкої травми. Покинутий родиною, ізольований колегами та сусідами, маргіналізований разом із матір’ю, Мугур Келінеску помер 14 лютого 1985 року у віці 19 років, хворіючи на лейкемію. Держава подякувала йому присвоюючи звання борця проти тоталітарного режиму. А театральна вистава та фільм, обидва під назвою «Величезними літерами», а також роман взяли на себе місію розповідати про його героїзм.
