Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Сторінки історії » Кіт Хітчінс (1931-2020)

Кіт Хітчінс (1931-2020)

Steliu Lambru, 30.11.2020, 03:47

1 листопада
2020 року помер на 89-му році
життя американський історик Кіт
Хітчінс. Він був одним із тих, хто писав
про Румунію в найгірший період нашої
країни, в комуністичний період, коли
цензура та репресії були у
повному розпалі. Але Хітчінсу вдалося
зберегти цілісними свою
професію історика та
моральні і академічні
норми.

Разом з істориком
Маріусом Турдою, професором Оксфордського
університету Брукса, ВСРР
вшанувала особистість
людини та історика Кіта
Хітчінса: Це сумна новина не лише
для румунської історіографії, а й для
американського та європейського
академічного середовища. Кіт Хітчінс
був відомий не лише в Румунії, а й у США
та Великобританії. Він надрукував
книги про Румунію в Oxford
University Press і завжди був теплим
і щедрим як зі своїми
студентами, так і з колегами. Про
це слід пам’ятати, окрім його внеску
в історичну науку, а також
про людяність та щедрість,
які він завжди виявляв до кожного, хто
з ним контактував. Я пам’ятаю, що
написав йому листа в 1993 році, тоді
люди ще листувалися звичайною поштою, в якому
я зізнався, що досліджую
питання націоналістичного
руху у Трансільванії. Він
був дуже привітним і
негайно відповів черговим листом, і так
ми почали листуватися.
Потому, звичайно, ми
зустрілися кілька раз.

Сучасна історія
Румунії – це та історія,
в якій національна ідея зіграла
велике значення, подібно
іншим суспільствам Центральної та
Східної Європи. І найжорсткішими були
протистояння між румунською та угорською
історіографіями у питанні
історії Трансільванії. Маріус Турда
поясник, як Кіт Хітчінс
зумів утримати рівновагу на
тлі тоталітарного культурного
клімату, з одного боку, і
в тому між двома суворими історіографіями,
з іншого боку: Короче
говорячи, у досить
ідеологічному та ідеологізуючому
кліматі 1960-х років вся дискусія про
націоналізм знову присутня в комуністичних
режимах в Центральній та Східній Європі,
як в Угорщині, так і в Румунії. Якось
існує націоналістична тенденція
інтерпретувати минуле, і Хітчінсу
вдається стояти посередині, писати так,
щоб переконати як румунських, так і
угорських істориків, у тому
що існує середній
шлях. Звичайно, його вважали тим,
хто скоріше захищав ідеї,
введені в обіг румунською історіографією,
а не ідеї угорської
історіографії. Але він робив це не з
націоналізму, а із щирого
співчуття до румунської культури, він
дуже добре вивчив румунську мову. Він
намагався пояснити це книгою,
яку написав про
митрополита румунської
православної церкви Андрея Шагуну.
Хітчінс каже, що патріотизм та націоналізм
мають хорошу сторону,
і це можна побачити у румунському
випадку, який врешті решт
призвів до об’єднання 1918 року. Ві
писав об’єктивно, я б назвав це
позитивізмом, і він успішно
зумів плавати в каламутних водах
угорської та румунської історіографій.

Вагомим
внеском Гітчінса була нова перспектива,
яку він запропонував щодо релігії.
Маріус Турда: Іншою
ідеєю, яку він ввів в обіг, і яка
залишається, є те, що ми повинні сприймати
дуже серйозно, і, можливо, нам
слід почати з релігійних лідерів
націоналістичних рухів. Це він зробив
у книзі про Андрія Шагуну,
в якій пов’язав народження румунського
націоналізму з культурним та релігійним
народженням румунів. Це було непросто
сказати в 1960-1970-х роках, коли релігія
вважалася ворогом народу. Хітчінс
стверджував, що ми не
можемо зрозуміти націоналізм у Центральній
та Східній Європі, якщо не пов’язуємо
його з релігією та роботою з виховання
населення, яку зробили
священики. Цей підхід
зберігся донині, однак
він зробив це найкраще. Таким чином
це відкрило традицію думати про
східноєвропейські націоналізми.

У жовтні 2012
року, Кіт Хітчінс,
в інтерв’ю ВСРР, говорив про війну,
яку Румунія оголосила США в грудні 1941
року. Відомий історик проаналізував
роль генерала Іона Антонеску за цих
обставин: Я думаю, що генерал Антонеску
був багато в чому англофілом і франкофілом.
Якщо ми знехтуємо його політичними
ідеями та зневагою до парламентської
демократії, я вважаю, що він волів би
мати справу з французами та англійцями,
аніж з німцями. Я думаю, що він оголосив
війну США головним чином тому, що як
військовий союзник Німеччини вона,
мабуть, чинила на нього
тиск. Або він відчував, однак
я не впевнений в цьому,
що для збереження добрих
відносин з Німеччиною це було б
найприроднішим. Але я думаю, що він
зробив це без задоволення, не думаю, що
він був у захваті, коли це робив .

Твори
американського історика Кіта Хітчінса
були способом написання
історії країни, де панував
тоталітарний режим. Румунська
та американська історіографії
втратили людину, віддану своїй професії.
Але, як в народі кажуть,
важливим є те, який слід залишає
по собі людина та історик.