Комуністичний режим та грамотність

Одним із завоювань, якими завжди пишався комуністичний режим, було те, що він скасував неграмотність...

Steliu Lambru, 16.03.2020, 06:32

Книгознавство було одним із
цілей режиму, який хотів просвітити народ та звільнити індивіда від усіх обмежень.
Комунізм вважав, що неграмотність є одним із великих негараздів
малозабезпечених категорій осіб порівняно із середнім та вищим категоріями осіб. Але історики кажуть, що той успіх сумнівний, оскільки
витрати значно перевищили вигоди.

23 серпня 1944 року, Румунія покинула альянс із Німеччиною та Італією та приєдналася до Організації Об’єднаних Націй.
Через
тиждень, 31 серпня 1944 року, радянська армія увійшла в Бухарест і цей момент
ознаменував новий переломний момент у сучасній історії Румунії. Ще з моменту вступу радянців на територію Румунії, комуністична та
прокомуністична преса говорили про необхідність ліквідації неграмотності.
Газета Scânteia, офіційна газета КПР, оцінила неграмотність на рівні 49% у сільських місцевостях та в невеликих містах країни. Автори статей, а згодом і
комуністичні лідери, схильні були необ’єктивно представляти цю румунську реальність,
заперечуючи будь-які попередні зусилля по боротьбі з цим явищем. Комуністи
звинувачували демократичні уряди у навмисній дискримінації малозабезпечених
категорій осіб та у блокуванні навчання в сільському середовищі.

Історик Бухарестського
інституту
історії Ніколає Йорга Крістіан Васіле досліджує політику
грамотності, яку проводив комуністичний режим у перші роки свого існування: «З
кінця 1947 року, для комуністичного керівництва кампанія боротьби з неграмотністю стала
фактично важливою частиною культурної революції за радянським зразком.
Сталінська пропаганда стверджувала, що в СРСР більше не було неграмотних, і ця претензія була
заявлена і в Румунії. Міхаїл Роллер був не лише начальником істориків, він також був
теоретиком педагогіки радянського натхнення. Він також видав книгу про радянську
педагогіку і про те, як педагогічні методи повинні бути впроваджені в
румунському просторі.»

«Неграмотність – це величезна
перешкода для залучення трудящих до керівництва країною та активної побудови
соціалізму і комунізму. Людина, яка неграмотна, знаходиться поза політикою,
– було написано на маніфесті культурної пропаганди. Встановлення комуністичного
уряду на чолі з Петру Грозою, 6 березня 1945 року, відкрило шлях до політики грамотності
румунського села. Міністерство освіти та Міністерство культури мали займатися
цією політикою грамотності, яка, серед іншого, була спрямована на розширення
мережі шкіл у сільських місцевостях та відкритті доступу для всіх дітей. Окрім
розширення шкільних мереж, цей процес грамотності проводився за допомогою кіно-караванів,
через візуальну пропаганду, через виставлення творів мистецтва, які закликали
до навчання. Надзвичайно ефективним засобом грамотності була військова служба. Армія
мала також культурні програми, багато селян навчилися за 3 роки військової
служби писати та читати. Також національні меншини вивчили румунську мову під
час військової служби. Але комуністична грамотність означала ідеологію.
Грамотність, проведена офіційною культурною політикою, мала на меті поширити
марксистсько-ленінські вчення.

Реалізація планів не йшла
так, як уявляли чиновники. На практиці були труднощі, як показав Крістіан Васіле: «Кампанія з підвищення
рівня грамотності, так як вона була задумана керівництвом Міністерства
освіти була зустрінута із стриманістю та навіть ворожістю з боку деяких учителів та викладачів. Йшлося не про
те, що вони були буржуями та ворожо
ставилися до цього в принципі від самого початку, а про мало-важливі питання. Багато вчителів та викладачів було звільнено з міських традиційних шкіл і, з
політичних міркувань, відправлено працювати в сільські райони або в маленькі міста, де
було багато безграмотних. У цих населених пунктах, куди їх насильно переселяли, вони
не мали житла та комфорту і не могли займатися своєю педагогічною діяльністю».

Молоді та недосвідчені вчителі були направлені в села через механізм перерозподілу
для застосування
політики комуністичної партії. Але відмова багатьох людей з’являтися на роботу
призвела до того, що їх було оголошено диверсантами та їх покарання. Крістіан Васіле: «У листопаді 1948 року,коли всі проблеми були
переглянуті, головний шкільний інспектор Клужу писав у складеному ним звіті:…у зв’язку з грамотністю, вчителі вимагають
додаткову оплату уроків. Люди подають у
відставку, не бажають працювати в селах. Є люди, які душевно прив’язані до міста Клуж і хочуть залишитися в
Клужі, які не
хочуть працювати і жити ніде в іншому місці. І це через великий контраст між містом
Клуж та населеними пунктами повіту Клуж, де люди
страждають від розташування сіл та шляхів зв’язку. 600 викладачів
з міста Клуж відвідали
ці села і повернулися
з відставками до нас. Я вирішив, що ті, хто були відправлені працювати в села і відмовляються залишатися там, підривають реформу, тому я вирішив не приймати їх
більше на роботу в інших школах і звільнити їх з праці».

Комуністична грамотність
означала розлад системи освіти, неоплачувану волонтерську роботу, жорстокі звільнення
з праці. Але
історики вважають, що під час примушеної комуністичної грамотності також зріс рівень освіти населення. Були такі школи, де вчителі не дотримувалися шкільної програми. Заколоти студентів 1956 року, багато з яких походили із сільських місцевостей та їхня солідарність з
антикомуністичною революцією в Угорщині були свідченням того, що
грамотність також діяла й проти ідеології та самого режиму.