Комунізм проти комунізму – Румуно-югославський конфлікт
У березні 1948 року, резолюція Коминформу засуджує Югославію та Тіто у зрадництві комунізму і називає їх агентами капіталістичного режиму.
Steliu Lambru, 10.06.2013, 16:05
У березні 1948 року, резолюція Коминформу засуджує Югославію та Тіто у зрадництві комунізму і називає їх агентами капіталістичного режиму. Після підпалення конфлікту між СРСР і Югославією, весь комуністичний блок був змушений приєднатися до політики Москви і засуджувати ставлення Тіто як капіталіста. У радянсько-югославський конфлікт була залучена і Румунія, а кордон між двома країнами став справжньою лінією Мажино, із укріпленнями і випробуваннями. Насправді, румуно-югославський конфлікт був фальшивим, видуманий на ідеологічних основах між двома партіями, двома режимами і двоми комуністичними лідерами, які принципово не відрізнялися один від одного: обидві сторони були однаково догматичними, що стосується ідеології, і вірними репресивній системі.
У 1998 році, співробіники Центру усної історії Румунського радіомовлення записали інтерв’ю з Іоном Шутою, начальником Відділу військові операції Румунської армії, одним із відповідальних за будівництво системи укріплень на румуно-югославському кордоні. Він сказав що всі рішення у цьому сенсі були прийняті у Москві і застосовувалися румунськими комуністами, лише під суворим наглядом радянських радників: “У Москві було вирішено, що з точки зору військових питань з Югославією, війна з цією країною була неминучою. Румунія розташована географічно на прямому кордоні з Югославією, тому безпосередньо вона була країною, яка мала найважливішу роль, будучи у першому ешелоні. Ми зрозуміли, також, що загальною військовою концепцією була оборона, а не наступ проти Тіто. Не говорилося про наступальні дії з метою видалення Тіто за допомогою румунських збройних сил або у співпраці з іншими радянськими військами або з іншими країнами. Тому невдовзі після мого приєднання до команди, я повинен був почати розроблення планів оборони на кордоні з Югославією.”
Підвищення напруженості в цьому районі, швидше за все, розтривожило обидві сторони. Друга світова війна тільки що закінчилася і люди вважали, що війна є найпростішим рішенням для вирішення спорів. Захист кордону був першим кроком. Іон Шута: ”Разом з генералом Васіліу і групою офіцерів з мого відділу операцій Військового штабу і 38 корпусу Армії з Тімішоари ми проводили розвідувальні операції на терені та розробили національний план оборони країни. Я хочу сказати вам, що в цих розвідувальних операціях взяв участь і радянський військовий радник, генерал Захаренко. Іноді приходили й інші радянські офіцери, я вже не памятаю їх функції. В ході цих розвідувальних операцій на терені ми спостерегли, що в 1950 році на кордоні з Югославією був запроваджений суворий режим. На певній частині кордону був розміщений паркан з дроту для запобігання незаконного перетину кордону. Але цей суворий режим, контроль на кордоні був доповнений дуже суворим режимом безпеки. Були створені спеціальні підрозділи працівників безпеки та міліції на конях, які разом патрулювали на лінії кордону.”
Уздовж демаркаційної лінії, яка колись була формальністю і ознаменувала перехід між двома дружніми і демократичними країнами, тепер піднімалися тіні войовничого підбурювання. Не тільки Румунія повинна була убезпечити кордон з Югославією, але й інші комуністичні країни, які мали спільний кордон з нею. Іон Шута: “На основі плану операції із захисту країни на західному кордоні з Югославією ми розробили потім план з убезпечення кордону. План передбачав декілька типів укріплення: важкі укріплення, легкі укріплення, це були прості укріплення або прості оборонні споруди з бетону. Канави були шляхами звязку між цими укріпленнями, вони також використовувалися і як траншеї. У ці укріплення повинна була вміщатися зброя, протитанкові гармати та міномети. Ці укріплення були із зони Куртіч, тобто на північ від ріки Муреш, до Оршови. Укріплення продовжувались і по цей бік Югославії в Гура Тімокулуй і зєднували їх з тими укріпленнями, що повинні були зробити болгари на березі Тимоку вниз, на південь до Греції”.
Були побудовані залізобетонні доти, над ними працювали вночі, щоб потенційні вороги не могли б цього помітити. Було зареєстровано і інциденти на кордоні, перестрілки між солдатами по обидві сторони Дунаю. Але ніколи не був перевищений певний поріг напруженості, бо все було лише простою взаємною демонстрацією сили і ніхто не був зацікавлений у ескалації ситуації. Румуно-югославські відносини покращилися майже відразу після смерті Сталіна у 1953 році, коли укріплення стали зайвими.
