Законодавство у сфері надання психіатричної допомоги та реформи в румунському просторі
Психічні захворювання завжди були джерелом болю для пацієнтів та їхніх родичів, а в деяких ситуаціях навіть були причиною багатьох трагедій, таких як вбивства, скоєні хворими. З часом суспільства та законодавці вжили заходів для запобігання та покарання..
Steliu Lambru, 17.07.2023, 05:32
Психічні захворювання завжди були джерелом болю для пацієнтів та їхніх родичів, а в деяких ситуаціях навіть були причиною багатьох трагедій, таких як вбивства, скоєні хворими. З часом суспільства та законодавці вжили заходів для запобігання та покарання таких дій, кодифіковані на рівні мислення кожного історичного часу. А у румунському просторі випадки божевілля, як їх узагальнено називали, піддавалися лікуванню, а злочини, скоєні цими хворими людьми, каралися. Зводи законів прямо вказували на те, які заходи має вживати правосуддя для запобігання причин і усунення наслідків.
Протягом своєї історії судова практика рухалася в напрямку декриміналізації психічно хворих злочинців. У Румунських князівствах першими кодексами законів у цьому сенсі були «Румунська повчальна книга» або «Укладення Василя Лупула», у Молдові в 1646 році та «Направа закону з Богом» або «Укладення Матея Бесараба», у Волощені в 1652 р. Психіатр Октавіан Буда, професор історії медицини Університету медицини і фармації «Карол Давіла» в Бухаресті, узагальнив їх зміст з точки зору гуманізації поводження з психічно хворими злочинцями: «Я не можу їх назвати конституційними законами, ані кримінальними кодексами, але вони дуже схожі на якісь кодекси, які регулюють різні види діяльності, в тому числі правового характеру. Що я вважаю примітним, так це те, що існує теорія про те, що наявність психічної хвороби означає, що злочинця можна покарати лише після консультації пацієнта з такими симптомами. А речення, які стосуються цього аспекту, є абзацами, які називаються главами. В одній із цих глав написано так: «коли він буде божевільний, тож коли батько уб’є свого сина, ніхто не повинен давати йому ніякої лайки, тому що достатньо того, що він божевільний і з’їхав з глузду». Це концептуалізація медичного аспекту, який є предметом заходу медичного захисту».
18 століття – це час сучасних реформ на Заході. У румунських князівствах – епоха Фанаріотів, хвиля реформ досягає і сюди: «Фанаріоти доопрацьовують законодавство. Александру Іпсіланті складає Кодекс у 1780 році. На початку 19 століття, у 1817 році, Каллімахі та Караджа доопрацювали їхні кодекси. Фанаріоти мали звичай привозити лікарів з-за кордону для залучення до медичної діяльності. Це були зорі румунської сучасності, період 1800-1850 років все ще був періодом із викликами з точки зору знань».
Модернізація йшла семимильними кроками, і Органічні правила початку 1830-х років продовжили те, що було розпочато раніше: «Органічні правила встановлюють принаймні дві речі. Перш за все, створюють установу, яка стане попередником Колегії лікарів, Докторської комісії, та організовує аспекти, пов’язані зі стандартизацією медичної практики. Створюється своєрідний дозвіл на вільну практику. Тобто не всім лікарям було дозволено робити комплексне лікування. Дозвіл на вільну практику мали також лікарі-емігранти італійського та грецького походження, які працювали і раніше в епоху Фанаріотів. І основна взаємодія полягала в тому, щоб ця імпортна еліта могла принаймні прийнятно спілкуватися з селянами, які досить стримано ставилися до цих професійних категорій, яких вони не розуміли».
Слідом за законами та постановами з’являються і лікувально-профілактичні заклади. Одним із перших у своєму роді є хоспіс у Меркуці. Октавіан Буда: «У 1838 році, за часів Александру Гіки, сталося щось цікаве з інституційної точки зору. Хоспіс у Меркуці виник за умов, коли частина монастиря виходить з-під церковної юрисдикції та стає частиною Міністерства внутрішніх справ. Там починають з’являтися пацієнти із психіатричними захворюваннями в сучасному розумінні, яке ми маємо досі. Госпіс Меркуца почав працювати під керівництвом лікаря Мініса, грека за походженням, який навчався в Лейпцигу, після нього приходить Ніколає Ґанеску, який навчався в Харкові. Він започатковує, вже в сучасному розумінні, десь близько 1850 року, діяльність у сфері психіатрії. Його цікавить не стільки ерготерапія, скільки гуманне поводження, оскільки в той час використовувалися такі методи обмеження, як зв’язування хворого. Він використовує вовняні ремінці, які не залишають ран пацієнту. Він також приносить електромагнітний пристрій, ми ще не знаємо, що він з ним робив. Після цього настає період, коли при керівництві установи був Александру Суцу, з родини фанаріотів, який удосконалив свою вишу освіту в Афінах і Парижі. Він візьме на себе управління лікарнею Меркуца і залишатиметься на цій посаді багато років. Він був тим лікарем, який опублікував в 1877 році книгу «Божевільний перед медициною та суспільством», яка є практично першим трактатом із соціальної та судової психіатрії».
Після того, як у 1878 році Румунія стала незалежною державою, вона розробила відповідну політику у сфері охорони здоров’я та законодавство. А психіатрія буде медичною спеціальністю у розпалі.
