Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Сторінки історії » Греко-католицизм в боротьбі з комуністичним режимом

Греко-католицизм в боротьбі з комуністичним режимом

Греко-католицька церква чи Об'єднана румунська церква з Римом була заснована приблизно в 1700 р. у Трансільванії, Банаті, Крішані та Марамуреші (північно-західна частина сучасної Румунії), територіях Габсбургської імперії, населених переважно румунами.

Steliu Lambru, 26.02.2018, 07:52

Греко-Католицька Церква чи
Об’єднана з Римом Румунська Церква була заснована приблизно в 1700 р. у
Трансільванії, Банаті, Крішані та Марамуреші (північно-західна частина сучасної
Румунії), територіях тодішньої Габсбургської імперії, населених переважно румунами. Її
виникнення ознаменувало початок румунської національної емансипації, а чимало
видатних румунських громадських діячів були виразниками греко-католицького віровчення.
Серед них – єпископ Юліу Госсу, який зачитав в Алба Юлії резолюцію про об’єднання
Трансільванії з Румунією, та видатний румунський політик Юліу Маніу.

Центром Румунської
Греко-католицької церкви було місто Блаж, що знаходиться в центральній частині
Румунії, де працювала Греко-католицька митрополія та Богословська академія. У
2001 році в інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо греко-католицький священик
Ніколає Лупя описав атмосферу в «Малому Римі румунів», як називали тоді Блаж. «Там
була дійсно богословська атмосфера, студенти були готові до місії, яку мали
виконати, бути священиками Церкви. Богословське навчання в академії тривало чотири
роки, після чого хто хотів, бо не було обов’язково, мав можливість скласти
іспит на ступінь в богослов’ї. Атмосфера була по-справжньому священицькою,
духовною, в якій майбутні священики вивчали різні богословські дисципліни,
отримували знання, необхідні для майбутньої священицької місії. Вони набували
необхідний духовний досвід, особистий досвід життя в благодаті і в союзі з
Богом.»

Історія Об’єднаної з Римом Румунської Церкви була такою, що припускала нормальні відносини
з усіма іншими Церквами та культами в румунському світському просторі. Однак влітку 1940 року почалися перші
переслідування в Північній Трансільванії, на території, що входила до складу
Угорщини. Греко-католицькі священики та віруючі були депортовані та вбиті. Але найбільша хвиля переслідувань прийшла в 1948 році.
Комуністична держава заборонила церкву, священиків змушували погодитися на об’єднання
з Православною церквою, а ті, хто відмовлявся були ув’язнені, серед яких і Ніколає
Лупя. «Мене взяли разом з тодішнім ректором Георгієм Деніле та повезли в Аюд.
Там він пробув сім місяців, а мене тримали 9 місяців, після чого нас звільнили без
суду. Здається, що нас затримали, бо в 1946 році Блаж відвідав Петру Гроза з кількома
міністрами зі свого уряду, і тоді відбулися сутички між робочими і студентами
Академії. Тобто вони хотіли вдертися в Академію богослов’я, щоб спровокувати
бійку з нашими студентами, але студенти забарикадувалися і не дали їм увійти. Потім
прийшла поліція. 15 травня Петру Гроза був у нас, з цієї нагоди відбулася демонстрація,
дехто вигукував гасла на підтримку короля, інші за Комуністичну партію, або
щось таке.»

Ніколає Лупя поділився своїми
спогадами про період, що передував забороні, зокрема про візит
прем’єра комуніста Петра Грози до Блажа в 1946 році для
участі в богослужінні. «Надворі дощило, Петру Гроза вийшов із Собору. Коли вийшов
і наш єпископ, Петру Гроза постукав пальцем у вікно і попросив сісти в машину. Невдовзі
звідкись там з’явився православний Митрополит Сібіуський Ніколає Белан, якого Петру
Гроза також запросив до машини. Сідаючи православний єпископ послизнувся біля
автомобіля, а наш єпископ простягнув руку, щоб допомогти йому встати. І тоді
він сказав: «Дивіться пане прем’єр-міністр! Я схопив його руку і не відпущу!
Нехай розірвуться стосунки з Римом, а брати знову будуть разом.» На що наш
єпископ сказав: «Ваша Святість! Я протягнув руку допомоги, щоб допомогти Вам піднятися.»
А потім всі разом поїхали на Кимпія лібертецій, де Белан
закликав всіх греко-католиків розірвати зв’язки з Римом і повернутися до рідного
вогнища прадідівської церкви, тобто повернутися до православ’я. Після цього хотів
виступити з протестом єпископ Сучу, але йому не дозволили.»

Пізніше почалися переслідування греко-католицьких священиків та
вірян, які важко уявити. Ніколає Лупя вважає, що й Православна церква
сприяла великій несправедливості комуністичного режиму відносно Греко-католицької
церкви. «Потім почали арештовувати священиків одне за одним. Їх відвозили до
Секурітатє, допитували, вимагали переходити до православ’я і дехто погоджувався.
Але інші встояли. Тим, хто відмовлявся, погрожували арештом, відрахуванням
дітей зі шкіл та університетів. Хочу наголосити тут на тому, що кажуть, що уряд
заборонив нашу церкву. Він заборонив її у співпраці з проводом Православної церкви.
Візит Белана до Блажа у той же день, коли його відвідав Петру Гроза, не був
випадковим. Православна церква мала свою роль у забороні нашої Церкви. Оскільки
цей митрополит Белан, коли став Митрополитом Сібіуським сказав, що не спиниться
поки не побачить забороненою Греко-католицьку церкву. Тобто скасованою або, як
вони казали, «повернутою» до прадідівської церкви.»