Галацькій погром
Улітку 1940 року почався колапс Великої Румунії після того як Радянський Союз передав керівництву Румунії ноту з ультимативною вимогою про повернення Бессарабії, а також зажадали у вигляді компенсації північну частину Буковини.
Steliu Lambru, 29.10.2018, 08:30
Улітку 1940 року почався
колапс Великої Румунії після того як Радянський Союз передав керівництву
Румунії ноту з ультимативною вимогою про повернення Бессарабії, яка нібито була
захоплена Румунією в 1918 році, а також зажадав у вигляді компенсації
північну частину Буковини. Радянські вимоги були абсурдними, оскільки
Бессарабія об’єдналася з Румунією, користуючись правом на самовизначення, яку
більшовики надали народам царської Росії і відповідно до бажання тамтешніх
румунів.
Дуже короткий час, всього
два дні, наданий Радянським Союзом для виведення румунських військ та цивільної
адміністрації з Бессарабії, призвів до загального хаосу та до виникнення плутанини
серед румунів. Саме в цьому напруженому контексті сталися акції насильства щодо
ряду мешканців міста Галац, переважно щодо місцевих євреїв. Цей епізод історики
вважають ще одним проявом клімату ненависті та насильства, що панував в Європі кінця
30-х років.
Історик Адріан Чофлинке,
директор Центру вивчення історії євреїв Румунії пов’язав погром євреїв у місті Галац
30 червня 1940 р. із загальним кліматом втрати Бессарабії та Півночі Буковини.
«Територіальні поступки 1940 року були прямим наслідком пакту Ріббентропа-Молотова
і цікаво, що на тлі двох ультиматумів, поставлених Радянським Союзом, стався епізод, який зіграв певну роль і під час погрому в місті Дорохой, що стався як
одночасно з Галацьким погромом, так через день після масового насильства в Галаці.
Посол Румунії в Москві Гьорге Давідеску відмовився взяти карту з нанесеною Москвою
лінією нового кордону. Ця відмова викликала збентеження, особливо на півночі
Румунії, де муніципалітет Дорохоя не знав, чи радянські війська зупиняться до
міста або увійдуть в місто. Паніка зіграла свою роль у напруженні становища, що призвело
до погрому 1 липня. Так само й в Галаціі, як ми бачимо в повідомленнях
секретних служб, через чутки, які швидко поширювалися, передавалися з вуст у вуста бессарабськими
біженцями, панувало квазі-переконання, що Галац буде зайнятий радянськими
військами. Ця паніка виникла через відсутність з самого початку інформації про те,
де зупиняться радянські війська.»
У звітах міністерства
внутрішніх справ згадується про хаос під час відступу, численні грабежі, про
численні випадки висадки євреїв з поїздів та сумарних страт. Але в архівах
також згадуються й численні випадки приниження румунських військовослужбовців під
час відступу, пониження у військовому званні офіцерів, їх обпльовування та
побиття, декілька військовослужбовців були вбиті. У цьому контексті преса в сухому
стилі повідомила про погром у Галаці. Газети писали про напад комуністів на
залізничному вокзалі та про необхідність військового втручання.
Адріан
Чофлинке стверджує, що крім антисемітського клімату в той період, іншими причинами погрому в Галаці були паніка, викликана
швидкими наступом радянських військ та ненависна поведінка окремих місцевих
жителів. «Друга причина, що пояснює
паніку на місцях полягала в тому, що радянські війська просунулися швидше, ніж повідомили
в плані військового наступу на півночі Буковини та в Бессарабії. Радянські
механізовані підрозділи або парашутний десант, швидко наздогнали румунські
війська, які були дуже погано механізовані і значною мірою використовували підводи
з кіньми або йшли пішки. Вже 29 червня радянські десантні війська окупували
Рені та Болград, а румунські війська знаходилися ще в центральній частині
Бессарабії. Це викликало ще більшу паніку серед біженців, оскільки на вокзалі в
Болграді був зупинений весь конвой з біженцями, принаймні 4 поїзди, а у порту
Рені було затримано кілька суден. В умовах зміни влади деякі місцеві жителі набралися
сміливості, дехто вдався до грабежів, інші виступили проти румунської влади. Радянці
зупиняли поїзди, що викликало ще більшу паніку. Чутки та дезінформація, що передавалися
з вуст у вуста, дійшли й до Галаца та сприяли підвищенню напруженості.»
У цих умовах у Галаці пересіклися
потоки людей, які хотіли перетнути річку Прут в протилежних напрямках. Біженці
з Бессарабії йшли в Румунію, а інші хотіли потрапити до окупованої Радянським
Союзом Бессарабії. Потоки біженців зібралися біля залізничного вокзалу, а
місцева влада встигла вчасно встановити пункт перетину кордону. Коли цей пункт
перетину кордону був встановлений, влада вирішила перевірити тих, хто покидав
Румунію. На пустирі був побудований своєрідний табір, в якому були зібрані
разом ті, хто хотів переїхати в СРСР і, який охороняв полк моряків. Після
спонтанного конфлікту між однією сім’єю і одним матросом, останній здійснив
попереджувальний постріл у повітря, а решта охоронців подумали, що хтось стріляє
по них із табору. Був відданий наказ відкрити вогонь по табору, у результаті чого
було вбито до 400 осіб, переважна більшість євреї.
Галацький погром став
трагічним наслідком поєднання атмосфери ненависті, поширення чуток, паніки та нещасного
випадку. Це стало для всіх моментом повної втрати людяності.
