Боротьба за мир

Мир був улюбленою темою комуністичної пропаганди, на відміну від капіталізму, який нібито любив війну.

Steliu Lambru, 25.03.2019, 08:55

Мир був улюбленою темою комуністичної
пропаганди, на відміну від капіталізму, який нібито любив війну. Навіть у своїх працях
марксистсько-ленінські теоретики заявляли, що пригнічений пролетаріат був
миролюбним, а гнобителі сприяли б конфлікту в будь-якій
формі. Схема марксистської філософії була спрощеною і, незважаючи на
це, заплутаною. Навіть
коли закликав до світової пролетарської революції, щоб змінити світ, пролетаріат застосував
насильницькі засоби для ліквідації буржуазії з метою встановлення вічного миру після завоювання влади. Перемога більшовизму 1917 року не принесла миру, а навпаки.
Радянський Союз усіма засобами прагнув викликати бурхливі заворушення і хаос як
у безпосередній близькості, так і в усьому світі. Насправді комуністичний режим
також любив конфлікт, як будь-який інший режим. І мир став нічим іншим, як
порожнім словом, через який можна було легко обдурити людей. Таким чином, радянська пропаганда винайшла
гасло «боротьба за мир», яке, попри абераційне формулювання, виявилося яскравою неадекватністю до реальності.

У Румунії боротьба за мир увійшла до
колективного менталітету, починаючи з радянської окупації 1944 року, і вийшла
після падіння комунізму в 1989 році. У 1950-х роках поширився жарт, що ми
будемо боротися за мир, поки не залишиться камінь на камені. Анекдот проілюстрував
відсутність сутності слогану, і це було ознакою того, що всі, хто користувався
ним, робили це, щоб
отримати особисті вигоди і просунутись в партійному апараті. Мир був одним з основних стовпів комуністичної пропаганди
протягом свого існування, під час режиму Чаушеску, досягаючи гротескних форм,
проголошуючи його героєм миру.

Інженер Штефан Бирля був важливим комуністичним
активістом у питаннях молоді в 1950-х і 1960-х роках. В інтерв’ю, в 2002 році, Центру усної історії Румунського радіо, він згадав 1955 рік та
його значення: «Практично 1955 рік мав кілька особливих значень. Першим було оприлюднення патріархом Юстиніяном листа про, який ми знали, і який ми сприймали дуже позитивно.
Цей лист був першим проявом, тому що я не знаю
іншого, ніж те, що поминалось в Православній Церкві, у якому закликалося до ядерного роззброєння. Це вже був акт політичної участі Православної
Церкви, якого,
напевно, вимагав режим, я точно не знаю. Незбагнені шляхи Господні. Все це збіглося з сильним, пацифістським рухом, заохочуваним і керованим Радянським
Союзом. Він
почав цей пацифістський
рух приблизно в 1949 році, який розвивався і дійшлося до 1955
року, коли відбулася Всесвітня Асамблея на
захист миру.»

Після Другої світової війни було
логічно, щоб
людство бажало миру. Але Радянський Союз мав інші інтереси і сприяв
ідеологічному миру. Штефан Бирля сказав, що його завданням було організувати мітинги в цьому сенсі: «Я проводив мітинги молоді, майже два-три мітинги щороку. У 1950 році у Варшаві відбувся Другий з’їзд на
захист миру, було обрано Всесвітню раду, і тоді серед офіційно оголошених учасників, крім делегацій країн приєдналися дві молодіжні
організації – Всесвітня федерація демократичної молоді та Міжнародний союз
студентів. Обидві мали організації створені в радах, одна в Празі, інша в Польщі. І ці організації, що
представляли
пацифістський рух як
повноправні члени
Всесвітньої Ради Миру, вимагали від національних молодіжних організацій,
студентів та молоді організувати молодіжні заходи в дусі миру. І ось так ми
організували серію великих мітингів тут, в парку Герестру,
у павільйоні Б та у залі
Флоряска. Вони також
організовувалися під
відкритим небом».

На мітингах виступали з мобілізуючими закликами. Штефан Бирля згадав про організацію таких
громадських зібрань: «Порядок денний надходив від Центрального комітету Союзу молодих робітників, а потім через Раду студентських
асоціацій за рекомендацією Міжнародних рад цих організацій. З промовою
виступав або представник
міжнародних молодіжних організацій, і в такому випадку була трохи більшою, брало участь все наше керівництво або виступав місцевий промовець. Якщо ми організовували
зібрання в усіх
університетських центрах і в усіх містах, не було інших виступаючих, лише ті, хто були активістами організації. Іон
Георге Маурер,
наприклад, виступив з промовою про мир, коли він був юридичним директором Академії. Пропаганда, яка була
головним засобом утвердження нової ідеології в країні, полягала
в тому, щоб зробити все можливе і надрукувати матеріали, на основі, яких можна
було написати промову, і звичайно люди
вимагали цього. Як на будь-якому
заході, адже це був все-таки політичний захід, слід було
поважати кілька пунктів.
Якщо, наприклад, це був захід, в якому брало участь партійне керівництво, тоді був режисер
заходу. Були деякі
знайомі, як Геро Лупеску та інші, які управляли цими заходами.»

Боротьба за мир зникла разом
зі зникненням комунізму. Такий ідеал, як мир, щоб досягнути
його треба не тільки говорити про нього. Його слід взяти на себе застосувати
всіма людьми та політичними режимами.