Асоціація «Pro Трансільванія»
15 листопада 1940 року група молодих інтелектуалів заснувала Асоціацію «Pro Трансільванія», яка також мала власну радіостанцію, а її почесним головою став лідер Націонал-селянської партії Румунії Юліу Маніу...
Steliu Lambru, 22.05.2023, 06:04
30 серпня 1940 року відповідно до положень Віденського договору Німеччина та Італія зобов’язали Румунію віддати Північну Трансільванію Угорщині. Це була друга територіальна втрата Румунії в 1940 році, після анексії Бессарабії та Північної Буковини в червні Радянським Союзом. За цим послідувала третя територіальна ампутація 6 вересня 1940 року, коли Румунія згідно з Крайовським мирним договором була змушена віддати Болгарії Чотирикутник або південь Добруджи.
Згідно з переписом населення Румунії, проведеним у 1930 році, Північна Трансільванія мала площу 43 492 квадратних кілометри і близько 2,4 млн. мешканців. Румуни становили близько 50% населення переданої території, тоді як угорці – 38%. Віденський договір став результатом ревізіоністської політики Угорщини після Тріанонського мирного договору 1920 року, укладеного між Антантою та Угорщиною після закінчення Першої світової війни.
Передання Угорщині Північної Трансільванії не обійшлася без наслідків. Найдраматичнішими з них були переслідування румунів та євреїв. Іншим наслідком стало примусове виселення місцевих жителів, у результаті чого близько 500 тис. румунів були змушені покинути цю територію, переважно службовці з сім’ями та представники румунської еліти.
Але біженці та вигнанці не змирилися з ситуацією. 15 листопада 1940 року група молодих інтелектуалів заснувала Асоціацію Про Трансільванія, яка мала й власну радіостанцію, а її почесним головою став лідер Націонал-селянської партії Юліу Маніу. Метою асоціації було, насамперед, засудження викрадення території. Асоціація діяла підпільно, але, тим не менш, члени асоціації отримали військову радіостанцію, за допомогою якої вони почали вести мовлення з міста Брашов протягом двох-трьох годин на день.
Професор Віктор Мар’ян був членом асоціації Про Трансільванія, а в 1997 році він розповів про діяльність радіостанції в інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо: Це була підпільна станція, за нами постійно стежили, тому ми переїжджали з місця на місце. Після роботи по вулиці Кастелулуй, 41, ми переїхали в друге місце, на горі Тимпа. Там ми знайшли приміщення в покинутому сараї, де змогли розміститися. Хто працював на цій підпільній радіостанції? Ведучим і душею радіостанції був Леон Бокіш, крім нього ще працювали Лучіан Валя, Юстін Ілієш і я. Я співпрацював з ними до середини 1942 року, тому що в 1942 році вже став вчителем у Брашові, а мої можливості продовжувати на радіостанції були обмежені.
Радіостанція називалася Вільна Румунія, була пересувною, а її радіус дії становив близько 100 кілометрів. Віктор Марян зазначив, що станція була розміщена досить вдало, а інформація, яка поширювалася серед населення окупованої території, поступала через курєрів або, по спеціальних каналах, навіть від збройних сил: Вона була досить добре налаштована, тому що з Брашова, особливо в районі Секейського краю та м. Тиргу Муреш її було легко зловити. Хочу вам сказати, що я чув, як мешканці Клужа, що знаходилося на відстані 230 кілометрів, розповідали, що часто ловили нашу підпільну станцію. Також хочу сказати, що з гори Тимпа, станція була переміщена на вершину Постевару, з Постевару на П’ятра Маре, але я ніколи не заставав цих переїздів, про них мені розповів Леон Бокіш, ми були добрими друзями. З П’ятра-Маре її перемістили в гори Феґараш. Це було останнє переміщення, бо радіостанцію вистежили і всі були змушені тікати. Вони залишили обладнання і втекли. Відтоді радіостанція припинила мовлення. Це було до 1942 року.
Віктор Мар’ян також розповів про газету Асоціації Про Трансільванія Ардялул, яка зробила не менш важливий внесок у підтримання надії в румунському середовищі. Редактором газети Ардялул, був Антон Йонел Мурешану, ця публікація містила багато інформації про хід подій на фронті та про міжнародні події. Таким чином, ми знали про всі дії, які Юліу Маніу здійснював за кордоном – у Стокгольмі, Анкарі, Каїрі і так далі. Ми були поінформовані, тому могли давати точну інформацію про ці дипломатичні зусилля. Коли ця інформація з ‘являлась я відчував, що за нами хтось спостерігає, я відчував це в приймачі. І тоді ми швидко міняли місце, припиняли трансляцію і забиралися звідти, тому що в той час, коли ми передавали новину про те, що Румунія хоче вийти з війни, німці, безумовно, мали набагато більш досконале обладнання і вони б нас зловили.
З просуванням фронту в Радянському Союзі робота асоціації Про Трансільванія ставала дедалі складнішою, а в 1942 році припинилася. За вказівкою Юліу Маніу працівники розійшлися, а радіостанцію кинули в горах. Але ситуація змінилася через два роки. У 1944 році хід історії змінився, а Північна Трансільванія, заради якої були докладені усі ці зусилля, повернулася до складу Румунії у 1947 році.
